Читати книгу - "Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich "

— Так, все нормально, дякую, — відповіла вона, знову уникаючи прямої відповіді. Її відповідь була короткою, і здавалося, що вона прагне якомога швидше завершити розмову.

Вона швидко поставила тарілку на стіл і, навіть не чекаючи, чи захоче Джейкоб ще щось запитати, поспішила відійти до іншого столика. Джейкоб помітив, як її руки трохи тремтіли, і це лише підтвердило його підозри, що щось тут не так.

Джейкоб не зводив з неї очей, уважно спостерігаючи за її поведінкою, намагаючись при цьому не викликати підозр. Його професійний досвід допомагав йому залишатися непомітним, навіть коли він пильно стежив за кимось.

Коли вона відійшла від його столика, він помітив, що вона майже одразу дістала телефон з кишені і почала швидко щось набирати. У її рухах відчувалася нервозність, і це не залишилося непоміченим для Джейкоба.

"Щось тут не так," — подумав він, відчуваючи, як зростає його тривога. Її поведінка виглядала занадто підозрілою. Він намагався згадати всі деталі, щоб потім обговорити їх з Алісою, але найголовніше зараз — зрозуміти, що саме вона робила з телефоном і кого могла намагатися попередити чи проінформувати.

Джейкоб швидко з’їв свій обід, випив каву та розрахувавшись вийшов на вулицю. Сівши у авто він зателефонував Алісі.

Аліса швидко взяла слухавку. Джейкоб їй сказав:

-Я щойно вийшов з того кафе, і офіціантка виглядала саме так, як ти описувала людей, що стали зникали, а потім їх знаходили, але вони уже були зовсім іншими, наче вона втратила власну особистість.

-Схоже вона також потрапила до лап ‘секвої’. Добре будемо мати на увазі. Доречі я знову бачила той підозрілий фургон. Він був припаркований біля офісу редакції. Але я не встигла його роздивитись як слід.

Джейкоб швидко запропонував:

— Наступного разу, коли побачиш цей фургон, спробуй записати номер. Я зроблю те ж саме, якщо його знову зустріну. Можливо, це дасть нам якийсь натяк на розгадку.

Аліса погодилася:

— Це слушна ідея. Я буду уважно стежити і негайно повідомлю тебе, якщо щось знайду. Будь обережний, Джейкоб.

— Ти також, Алісо, — відповів Джейкоб. — Сподіваюся, це приведе нас до чогось важливого.

Відчуваючи, що вони зробили крок у правильному напрямку, Джейкоб завершив розмову. Він знову відчув, що наближається до розгадки цієї таємниці, але водночас відчував і зростаючу напругу.

Закінчивши свій робочий день, Джейкоб вирушив додому. Він повільно проїжджав через міські вулиці, спостерігаючи за звичним рухом і життям навколо. Небо почало темніти, а м'яке світло вуличних ліхтарів поступово заповнювало простір, створюючи спокійну атмосферу вечора.

Місто, хоч і знайоме, здавалося трохи іншим — можливо, через напруженість, що накопичилася за день. Джейкоб минав квартали з будинками, магазинами і кав'ярнями, які вже були освітлені теплим жовтим світлом, створюючи контраст із сутінковим небом. Він відчував себе частиною цього міського ритму, але водночас залишався відстороненим, поглинутим своїми думками.

Коли Джейкоб під'їжджав до парковки свого будинку, його увагу привернуло щось знайоме. Проїжджаючи повз кафе, він помітив фургон, що стояв на парковці біля закладу. Це був той самий фургон, який він бачив на записах з камер спостереження. Серце Джейкоба забилося частіше, і він відчув, як його професійна інтуїція підказує, що це не простий збіг.

Він сповільнив свій рух, намагаючись краще розглянути фургон, але не зупинявся, щоб не привертати зайвої уваги. Джейкоб швидко окинув поглядом номерні знаки, проте кут огляду не дозволяв йому чітко їх розгледіти. Проте він помітив, що фургон виглядав зачиненим, а всередині не було видно нікого.

Залишивши цю думку в голові, Джейкоб продовжив свій шлях і незабаром припаркувався біля свого будинку. Він вирішив ризикнути і підійти ближче до фургона. Джейкоб усвідомлював, що потрібно діяти обережно, щоб не привертати уваги. Пройшовши через кілька дворів і оминувши головні вулиці, він тихо наближався до кафе. Його рухи були обережними, майже інстинктивними, як під час виконання спецоперації.

Коли Джейкоб нарешті дістався до місця, фургон уже зник. Місце, де він стояв, здавалося порожнім і непримітним. Ніяких слідів, жодних доказів присутності кур'єра — лише тінь, що повисла в повітрі, і відчуття втраченої можливості.

Джейкоб стояв у напівтемряві, оглядаючи територію, де нещодавно був фургон. Його пульс ще не повернувся до нормального ритму після раптового збудження. Він уважно розглядав усе навколо, сподіваючись знайти хоч якусь підказку — можливо, залишений предмет, відбиток на асфальті, щось, що вказувало б на напрямок руху або приналежність фургону.

Але нічого не було. Джейкоб відчував, як напруга повільно спадає, поступаючи місцем розчаруванню. Він усвідомлював, що фургон не міг зникнути безслідно, але цього разу його слід знову вислизнув. Можливо, це був просто збіг, але Джейкоб знав, що в таких справах збігів не буває.

Проте він не збирався здаватися. Тепер він був ще більш рішуче налаштований дізнатися правду, навіть якщо для цього доведеться діяти ще рішучіше. Джейкоб зробив глибокий вдих, відновивши свій спокій, і повернувся додому, вирішивши, що вранці ще раз перегляне записи з камер і шукатиме нові можливості для розслідування.