Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Вирвана з роздумів була веселою Алітою. Вони з Елімом підійшли до нас на одній із магічних стежок між рядами неіснуючих дерев. Ми якраз підіймалися вгору сходами, яких я під ногами не бачила, але Калеан запевнив, що вони там є.

- Ені, як добре, що ти нас сюди привела! Я в повному захваті!

- Так, я теж, - підхопив Елім, - вже п'ятнадцять рук потис.

- А ти все про те саме! – Аліта посміхнулася молодшому братові. - Я ж мала на увазі, що тут незвичайно! За всіх наших життєвих пригод я вперше бачу щось таке вражаюче! Ви були вже біля басейну? - Вона показала убік.

- Ні, але скоро пройдемося. Ще дві години до початку змагань, – відповів мій чоловік.

- Ені, а мама твоя тут буде? Ти вибач, але мені цікаво, як вони виглядають з Девором. Я навіть нічого такого не запідозрила, поки спостерігала за кожним у пабі. До речі, нині вони до нас більше не ходять.

- Аліто, я ж сказав, що спостереження за ними вже не має сенсу. Ми викреслили їх зі списку підозрюваних, – Калеан каже звичним для нього діловим тоном. – Їхня дивна поведінка була пов'язана не з нападами на Еніру, а із взаємними почуттями, за які їм було соромно.

- О, подивіться, а от і вони, - Елім кивнув убік, коли ми всім натовпом зійшли сходами, що лякали мене своєю невидимістю.

- Мамо, привіт! - обіймаю рідну людину зі щирою привітністю, акуратно киваю Девору. Я поки що не визначилася, як до нього ставитися, зберігаю нейтралітет.

- Добре, що й ви тут, – Аліта звертається до обох, а сама уважно до них придивляється. Вона мені сказала якось, що любить спостерігати за парами призначених. Шукає недоліки у їхніх стосунках, щоб відчувати, що у своєму житті не все так погано. Вона й сама визнала, що це дивний прояв заздрощів, але зраджувати звичкам не стала.

Усі дружно вітаються. Ми ніби велика родина, але не без дивацтв, звичайно. Усі разом розмістилися за столиком біля одного кафе, поїдаємо незвичайні страви, весело балакаємо, ділимося враженнями про побачене. Найбільш небагатослівний Калеан, він увесь час прислухається, ніби виконує роль охоронця для всіх. Намагаюся його розслабити, щоб і він відчув смак свята, але чоловік залишається вірним своїм поглядам.

Настав час змагань, і все сімейство висловило нам напутні промови, побажання. Мама погладила моє волосся, провела по щоці, ніби мені досі десять років. Ми з Калеаном зайняли своє місце серед учасників, решта пройшла на трибуни. Виявилося, що братимуть участь двадцять чотири пари. Це більше, ніж минулого року, а отже, і конкуренція вища, але в нашій перемозі я не сумніваюся. Сяю так, ніби кубок з оливковою гілкою вже у нас у руках.

- Ти знаєш, що на друге чи третє місце я не згодна? – граю очима, дивлячись на свого чоловіка.

- Я зроблю все можливе, щоб тебе порадувати, - він надто серйозний, ніби ми не в змаганнях братимемо участь, а в боях на мечах із можливим летальним кінцем.

З магічного стадіону спала захисна пелена. Оголосили перший раунд випробувань для пар. Ведучий зачитує правила, запрошує зайняти місця на старті. Завдання кожної пари - пройти смугу перешкод за короткий час. Чим швидше учасники впораються, тим краще. Магічні здібності використовувати не забороняється, крім переміщення та перельоту, інакше це було б надто просто. Для кожного змагання умови змінюватимуться.

З жахом дивлюся на смугу, яку нам з Калеаном доведеться пройти. Це взагалі не схоже на ті змагання, в яких я брала участь із батьком. Тоді були невинні ігри, треба було пробігти, перестрибнути, пройти тонкою колодою, десь навіть пропливти. А це все, що?

- Калеане, кішки бояться змій, ти ж знаєш? – говорю зі страхом. - Звісно, знаєш, ти ж сам кіт. І що ми там робитимемо?

Дивлюся на першу ділянку. Вона схожа на басейн, тільки замість води, дно устелено роєм змій від малого до великого. І ці метрів п'ятнадцять треба пройти увдох, обов'язково при цьому торкаючись один одного, але не зачіпаючи повзучих. Ми ще не ступили в цей рій, бо сигналу гонгу не було, але я вже вкрилася гусячою шкірою. Калеан з усією увагою дивиться на перешкоди, вивчає, примружуючи очі.

- Вони ж несправжні, правда? - дивлюся на чоловіка з благанням, аби він підтвердив мої надії, але він не відповідає, продовжуючи свердлити очима не тільки перший басейн, а й вольєри, що йдуть за ним.

- Не хвилюйся, Ені, - бере мене за руку, - ти ж сама хотіла взяти участь і говорила, що нам буде дуже весело, це ще більше нас зблизить, і ми ще довго це згадуватимемо. Такими були твої аргументи?

Киваю нерішуче, усміхаюся винно. Адже я не припускала, що цього року фестиваль буде із родзинкою. І хто тільки вигадував усе це? Ми повинні були розважатися, а не наражати себе на небезпеку, і тим більше не годувати емоціями приховані страхи. А я до остраху боюся всіх повзучих істот.

- Ені, дивись крізь них, наче під ногами нічого немає. Ти ж тренувалася і в тебе почало виходити? Зроби ще раз.

- Але ж я не бачитиму, куди наступати! А за один дотик до будь-якої тварі виключають, тоді жодних балів за це випробування ми не отримаємо, що стане вірним шляхом до програшу.

- Я бачу, ти не любиш програвати, - посміюється з мене.

Я не встигла відповісти, в голову нічого дотепного не спало, а наступного моменту пролунав гонг, сповіщаючи, що змагання почалося. Усі пари рушили вперед. Я встигла лише краєм ока помітити, що таких же боягузів, як я, поблизу немає. Потрібно зібратися з силами та перейти на зворотний бік басейну. Вдихнула глибше, вже готуючись зробити крок по сходинці вниз, прямо до гидот, що повзають, але Калеан підхопив мене на руки, і швидкими кроками пішов вниз, а потім вперед.