read-books.club » Романтична еротика » Красуня та чудовиська, Надія Борзакова 📚 - Українською

Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

78
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Красуня та чудовиська" автора Надія Борзакова. Жанр книги: Романтична еротика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 73
Перейти на сторінку:
Глава 26

- Артуре! - увімкнувши нічник, я струсила його за плечі, вириваючи з в'язкої трясовини чергового кошмару. Він розплющив каламутні зі сну очі, схопився за мої передпліччя і скривився від болю, - Привстань!

Притягла його до себе та обняла. Кілька секунд, і тремтіння пройшло. Він розслабився в моїх руках, потім затяг у ліжко і поклав собі на груди.

- Ти знову не спиш? - запитав, поки я вкотре оглядала шви. Вони вже практично загоїлися, всупереч тому, що тимчасова відмова від щоденних тренувань - єдиний пункт, що виконувався із списку заходів, озаглавлених словосполученням «берегти шви».

- Сплю, вставала води попити, - очевидна, навіть не через запах кави від мене, брехня пролунала безпорадно. Варто було заснути, я знову і знову бачила Артура в заповненій червоною водою ванні, але от врятувати завжди не встигала. Тому майже не спала. Звичайно ж, Артур в курсі і всіма силами намагався це змінити. Сам загалом теж практично не спав з аналогічної причини. І теж безуспішно намагався цей факт від мене приховати. Ми обидва не питали один одного про зміст кошмарів і не ділилися ним. Навіщо завдавати зайвого болю, озвучуючи те, про що і так відомо. Те, з чим ми щодня намагалися впоратися разом.

- Пробач мені.

- Не смій!

- Якби був іншим… нормальним. Не повірив би так легко. Не відпустив би тебе. Не наразив би на небезпеку, а може всього цього взагалі б не було…

- Ти нормальний. Ти не просто нормальний, а найкращий для мене. Але навіть якби ти був «нормальним» у власному розумінні, «все це» все одно б виникло. А не відпусти ти мене, зараз усе було б гірше. Ми обидва це знаємо.

Подібна розмова виникла вп'яте. Скільки не кажи і які слова не підбирай - без толку. Погодитися з тим, що саме я просто мала спробувати дістатися ноутбука Джейка, вище його сил. Як вище моїх пробачити власний вчинок, який так чи інакше підштовхнув його до краю прірви. Ну нічого. Бувало й гірше.

- Я кохаю тебе.

- Я знаю. Я теж тебе кохаю. Навіть твою дурну гординю.

Ми зайнялися любов'ю, а потім примудрилися заснути і проспати цілих три години без снів. Прокинутися від сонячних променів, що ллються у вікно, а не вирвавшись з чергового кошмару. Прогрес. Зібралися і поїхали в офіс - роботу вдома час вже припинити, поринули в ледь контрольований вир зустрічей, завдань і дедлайнів. Але все одно майже не відходили один від одного, адже навіть недовга розлука стала для обох нестерпною.

Розумовський після нашого «привіту» опинився між двома вогнями. З одного боку, загроза від нас повідомити потрібних людей про те, як саме і в яких обсягах він відмивав державні кошти, а з іншого - Джейк, якому буде що розповісти і показати якщо його, наприклад, “приймуть”. Вибрати складно тільки на перший погляд, адже ігнор «пропозиції» Артура – стовідсоткова гарантія, як мінімум, втрати мандата, а Порох, чудово розуміючи, щоб потягнути на дно Розумовського, треба спершу опинитися там самому, розкриє рота лише в крайньому випадку. Ще на шахівниці, крім основних фігур, повно другорядних – не таких важливих, але все одно, необхідних. Гравців трохи меншого рангу, які бажають забратися вище або хоча б залишитися на нинішньому рівні, але без постійних підстав та м'ясорубок, які заважають бізнесу. А їх тепер мало не стільки, скільки бувало в легендарні дев'яності, і винен у цьому Порох. Так, за Лиса теж було несолодко, але тоді хоча б не доходило до різанини. Тому Розумовський, недовго думаючи, обрав, у якому горіти зручніше. Ну а далі справа за Артуром. І за неї він уже взявся.

Сам Порох поки що не міг ні підтвердити підозри про зміну правил, що вже явно виникли, ні спростувати їх, адже рухів у його бік не виникало. Що до тієї ночі… Ділитись своїми висновками він не поспішав, і це тішило. Зайві зіткнення абсолютно ні до чого зараз.

У жовтні ми переїхали назад у будинок. Оброблений у світлих пастельних тонах, наповнений повітрям, він був схожий на казковий палац.

- Ти наповнила цей будинок світлом, просто з'явившись тут, - промовив Артур, коли ми зайшли, - ремонт лише фінальний штрих.

- Тобі справді подобається?

- Звісно. Я в захваті від того, як він змінився. Він та я.

Загалом, начебто йшло за планом. Артур знову зайняв своє місце в ієрархії тіньової влади і поступово все більше тіснив Пороха в тих сферах, де їхні інтереси перетиналися, паралельно розширюючи свої. Самого Джейка поінформували про наслідки «необачних» рішень, і тепер уже настав час захищатися. Мені б радіти, а я боялася. Адже їхні особисті рахунки ніхто не скасовував. Ні той, ні другий не зупиняться, доки не залишиться хтось один. Причому буквально.

- Кохана, все своє я повернув, навіть із відсотками. І мені достатньо. Якщо він не лізтиме, я теж не буду, - сказав Артур, коли я поділилася своїми побоюваннями. - А спробує, нехай нарікає на себе. Закопаю.

В останньому я не сумнівалася. Як і в тому, що рано чи пізно нагода це зробити представиться. Але розуміння, наскільки тепер все інакше, допомагало приборкати тривогу. Артур і справді змінився. Зумів до кінця повірити, нарешті, що я справді з ним. Лунало безглуздо, враховуючи скільки ми вже разом і скільки всього пережили, проте було правдою. На жаль, значну роль у цьому відіграло і почуття провини за те, що через сумніви в собі, він так легко повірив у наш розрив, чим наразив мене на небезпеку. І, звичайно ж, який біль завдав мені його моторошний вчинок. Але що вдієш – краще так, ніж взагалі ніяк. Відсутність страхів і сумнівів у найважливішому надавала сил та впевненості таких необхідних у тому житті, яке ми жили. Щодо мене, поступово вириваючи Артура із замкнутого кола самобичування, я поступово звільнилася і з власного, вкотре переконавшись, наскільки важливо зуміти пробачити собі.

********

Зіткнутися з Розумовським особисто мені довелося на одному з прийомів на початку весни. Було смішно спостерігати за тим, як він плазував і високо тримав голову одночасно.

- Чув про те, що мені є за що вам дякувати, - вибравши момент, коли я залишилася сама, сказав він.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 66 67 68 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Красуня та чудовиська, Надія Борзакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"