Читати книгу - "Відлуння у брамі"

у Моксельському каганаті об’явився сильний шаман. Він експериментує зі змінами послідовності подій і, схоже, досяг деяких успіхів. Ходять чутки, що в нього є старовинна золота чаша — потужний артефакт, здатний показувати події у минулому. Шаман знає, що існує і друга чаша, що відповідає за прийдешнє. Якщо їх обидві поєднати та ініціювати кривавим ритуалом, чаклун зможе змінювати події. Боюся — як у минулому, так і в майбутньому. Та перевірити достеменно, наскільки серйозною є небезпека, наразі руки не доходили.

— Чому?! — дуже здивувався Гордій.

— Аж із двох причин, — Велес підвівся, вдивляючись у бік села. — По-перше, Предвічний терміново відрядив Михаїла з Юрієм на інший кінець Чумацького Шляху, де виникла загроза поглинання зірок галактики якоюсь гігантською чорною дірою, що невідомо де узялася. Якщо цього не зупинити, вона зжере весь Шлях. Ця робота забирає усю енергію вогняного меча Михаїла.

— А Ваших можливостей для цього недосить? — прямо запитав у господаря Олег.

— Ні, і це друга причина. Моя влада поширюється лише на землі, де люди визнають мене за свого бога — зводять моїх кумирів, ідолів себто, офірують та славлять піснями.

— А яких богів вшановують у каганаті? — допитувався Олег далі.

— Над усе Чорнобога, — відповів Велес. — Вірування у нього дуже старі, а ритуали криваві. Я усе планую дістатися до каганату, але поки що не можу полишити цих теренів, де люди мені вірні.

— А давайте ми навідаємося до Мокселі! — запропонував богові Олег. — З’ясуємо поточну ситуацію, а там, може, і зарадимо чимось. Я ж умію створювати просторово-часові лакуни…

— На Землі так, а тут, Олеже, — ні. На Велесі, панове характерники, ви усі звичайні люди, — втрутився Триголос.

— Ну то й що! — не вгавав Олег, якого звістка про втрату на цій планеті надприродних здібностей геть не засмутила. — Хіба ж можна лише через це легковажити такою загрозою? Коли вже Мишко з Юрком мають інший клопіт, то окрім нас нікому…

— Таки нікому. Отож згода — підете ви, — Велес знову сів до столу. — Проте, товариство, це не так просто! — Мандрувати до Мокселі пішки довго та небезпечно. Я маю підготувати браму переходу, щоб ви за мить змогли переміститися туди. Вірні мені люди віднесуть браму-раму, схожу на ту, що крізь неї ви прийшли на Велес, до каганату. Там заховають її у надійному місці, активують та відкриють прохід. На це знадобиться не один місяць. Ви ж підтримуйте регулярний зв’язок із Триголосом. Я його повідомлю, коли усе буде готове для експедиції.

— Що ж, маємо час на підготовку до цієї подорожі, — сказав Гордій.

— А нам що готувати? — обурено здивувався Мечислав. — Хіба зброї прикупити?

— І сухарів насушити, — жартома додав Мстислав.

— Не городіть дурниць! Частуйтеся наразі, чим бог послав, — і собі пожартував Триголос.

* * *

…Осінь видалася загалом гожою і пізньою, але того жовтневого надвечір’я, коли яхта «Спас» підходила до трахтемирівського берега, невідворотність зими вже нагадала про себе. Ще зранку світило сонце, а по обіді бабине літо змінилося мрякою і холодним дощем. Мілким Канівським морем вітер гнав важку хвилю, зриваючи сітки рибалок та заганяючи їхні човни під високий берег, де було затишніше. Зазвичай непосидючий видр Людмил згорнувся калачиком у своєму новому ящику з-під мозельського, ще й носа лапкою прикрив, усім виглядом демонструючи, що негода буде тривалою.

Капітан доповів, що за таких метеорологічних умов пришвартуватися до пристані не вийде. Доведеться обійти мис, зайшовши з підвітряного боку, і стати на якір. До берега ж слід спробувати дістатися моторним човном або чекати ранку на облавку.

Вирішили сплавлятися. Остап, який протягом усього літа лишався за старшого в замку, привів із берега дві моторки. Однією керував сам, а другою… — характерники не повірили своїм очам — Ден. Слідом за Остапом він хвацько піднявся на борт. Олег зауважив, що колишній волоцюга за ті чотири місяці, що провів у Трахтемирові, підріс і зміцнів.

— А Гусик де? — запитав Іван в Остапа, коли моторки були вже завантажені багажем.

— Знайшли через фейсбук його рідню у Новомосковську та спровадили до них. Ну ніяк він не міг пристосуватися до життя у замку — від роботи тікав, вчитися не хотів. Гроші одного разу в нашої куховарки поцупив, так Ден примусив повернути і вибачитися. Словом, здихалися ми його.

— А Ден, я дивлюся, вилюднює, — Олег акуратно передав колишньому волоцюзі ящик із Людмилом.

— Побачимо, — сховав усмішку Остап. — Он палити ніяк не кине.

— А на Велесі зараз саме квітень, — Мечислав накинув на голову каптур вітрівки. — На який саме час наш знайомий однойменний бог призначив експедицію до каганату? — озирнувся він на Олега.

— Восени, коли тут буде весна…

— Який, який знайомий? — не втримався від запитання Ден, заводячи мотор.

— Усе тобі знати треба! — Олег сів на лаву поряд і злегка ляснув стернового по плечі.

— Не хочеш, то й не кажи! — Ден нахилився ближче, аби шум мотора не перекривав його слова. — Я он вже місяць спілкуюся у фейсбуці з такою собі дівчиною Ніною, яка у Кувейті разом з батьками живе. Такі гарні світлини надсилає. Ти часом не хочеш їй свою надіслати?

— Як знайшов? — Олег схопив Дена за руку, але той вирвав її, щоб характерник не заважав вести човен.

— Латиницею слід було набирати її ім’я та прізвище у пошукових системах! А ти кирилицею шукав! Характерник!

— Нині фейсбук автоматично транслітерує у пошуковиках імена, аби розширити