Читати книгу - "Місто кісток"

– Мені дуже шкода, – сказала Клері ніяково. Вона все ще згадувала той сон. Чи був у залі, де вони танцювали, фонтан з русалкою? Чи носив Валентин такі білі сорочки, крізь які мама бачила сліди на його шкірі?

– Можна мені взяти її? – запитала вона, вказуючи на фотографію.

На обличчі Годжа на хвильку з’явилося вагання.

– Краще не показуй її Джейсу, – сказав він. – Йому і так тепер непросто, а тут іще фотографія його мертвого батька з’явиться.

– Звичайно, – вона притулила її до грудей. – Дякую.

– Нема за що, – він подивився запитливо. – Ти прийшла в бібліотеку, щоб побачити мене, чи з іншими намірами?

– Мені було цікаво, чи є якісь вісті з Конклаву. Про Чашу. І про маму.

– Сьогодні вранці я отримав коротку відповідь.

Вона почула нетерплячість у своєму голосі.

– Невже вони відправили людей? Мисливців за тінями?

Годж відвернувся від неї.

– Так, відправили.

– Чому ж вони не зупинилися тут? – запитала вона.

– Існує побоювання, що Валентин стежить за Інститутом. Чим менше він знає, тим краще. – Він побачив її посмутніле обличчя і зітхнув. – Мені шкода, але я не можу розказати тобі більше, Клариссо. Конклав мені й досі не довіряє. Вони мені майже нічого не повідомили. Якби я міг бодай чимось тобі допомогти…

В його голосі зазвучав такий смуток, що дівчина була змушена відмовитися від подальшого розпитування.

– Ви можете, – сказала вона. – Я не можу заснути. Знову і знову про все це думаю. Чи не могли б ви…

– А, душевний неспокій, – його голос був сповнений співчуття. – Зараз я тобі щось дам від цього. Почекай тут.

Зілля Годжа приємно пахло ялівцем і листям. На зворотному шляху коридором Клері відкривала пляшечку і нюхала її. Флакон іще був відкритий, коли вона увійшла до своєї спальні й виявила, що на ліжку розвалився Джейс і розглядав її етюдник. Скрикнувши від здивування, вона впустила флакон; він поскакав по підлозі, розливаючи на паркет світло-зелену рідину.

– Отакої, – сказав Джейс, відклавши етюдник і сівши. – Сподіваюся, там не було нічого цінного.

– Це було снодійне, – сказала вона сердито, штовхнувши флакон кінчиком кросівка. – А тепер немає.

– Якби тут був Саймон, ти б швидко заснула від нудьги.

Клері була не в настрої захищати Саймона. Замість цього вона сіла на ліжко і взяла етюдник. – Зазвичай я не дозволяю людям роздивлятися його.

– Чому ні? – Джейс виглядав скуйовдженим, ніби й сам щойно прокинувся. – Ти досить гарно малюєш. Деякі малюнки взагалі супер.

– Етюдник для мене – наче щоденник. Тільки я думаю не словами, а образами, картинками. Але це все особисте.

Їй здалося, що вона була схожа на божевільну.

Джейс виглядав ображеним.

– Щоденник без мого портрета? Де гарячі фантазії? Обкладинка любовного роману?

– А що, всі дівчата, яких ти зустрічаєш, закохуються в тебе? – тихо запитала Клері.

Від цього запитання він здувся, як повітряна кулька.

– Я не про кохання, – сказав юнак, трохи помовчавши. – Принаймні…

– Можеш постаратися не бути таким чарівним постійно, – сказала Клері. – І всім стане легше.

Він подивився на свої руки. Хоча шкіра була молода і без зморшок, вони вже нагадували руки Годжа, мов сніжинками, вкриті крихітними білими шрамами.

– Якщо ти справді втомилася, я можу вкласти тебе спати, – сказав Джейс. – Розповім казку на ніч.

Вона подивилася на нього.

– Ти серйозно?

– Я завжди серйозно.

Клері не знала, чи то втома зробила їх обох трохи божевільними. Але Джейс виглядав не втомленим, а майже сумним. Вона поставила етюдник на тумбочку і лягла на подушку, скрутившись клубочком.

– Добре.

– Заплющ очі.

Дівчина послухалася. Під повіками ще віддзеркалювалося залишкове зображення світла лампи, наче крихітні зіркові спалахи.

– Жив-був хлопчик, – сказав Джейс.

Клері перебила.

– Мисливець за тінями?

– Звичайно. – На мить до голосу домішалася якась туга, але відразу зникла.

– Коли хлопчику виповнилося шість років, батько подарував йому сокола. Він пояснив сину, що ці птахи – хижаки, які вбивають інших