read-books.club » Детективи » Аукціон 📚 - Українською

Читати книгу - "Аукціон"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Аукціон" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 89
Перейти на сторінку:
сказані слова, в пам’яті лишається тільки те, що написано…

Ні, заперечив він сам собі, у тебе в пам’яті залишиться кожне слово, яке сьогодні було сказано в «Сотбі», коли тебе й князя відлупцювали, як у дитинстві, це тоді називалося «в темну»: накидають ковдру і б’ють, а хто б’є — не знаєш. Як же ти повернешся до Москви? — запитав він себе., — Як подивишся у вічі Андрію Петровичу? Всім тим друзям, котрим обіцяв привезти Врубеля. Треба заборонити собі думати про це до завтра. Ти зараз маєш право лише на те, щоб хоч шоу пройшло добре. А це вже твоє право, — до кінця днів своїх пам’ятати жах сьогоднішнього «Сотбі».

… Коли Степанов повернувся, в холі готелю його покликали. Він обернувся: в кріслах сиділо двоє чоловіків, років п’ятдесяти, один — зовсім лисий, другий із сивиною, у вузеньких окулярах, дуже товстий.

— Ви Степанов? — уточнив лисий.

— Я.

— Ми за вами…

5

Фол покрутив у руках анкетку, надруковану сером Годфрі, подивився на Джільберта, який працював у Лондонському філіалі «Калчер енелісіз», «група дослідження культури», смішливо почухав кінчик. носа й сказав:

— Якщо ми на сьогоднішній вечір матимемо людину, котра добре знала Степанова в Росії, і якщо ця людина до того ж не буде дурна, як пень, то в нас з’явиться реальна можливість виграти партію до кінця. Якщо ж ми такої людини до завтрашнього дня, точніше кажучи, до вечора, не знайдемо, я не берусь передбачати наслідків, шоу можна перетворити в пропаганду, Степанов розповість подробиці битви за Врубеля, пожива для журналістів…

Джільберт належав до тих працівників, які насамперед думають про те, що відбувається у них вдома; яка програма ТБ; чи можна буде поїхати з друзями до моря чи в маленький пабп[20], де подають смачне пиво; ще в університеті він зрозумів, що зірки з нього не вийде; не був честолюбивий; сприймав життя таким, яким воно є; тому, вислухавши Фола, він зразу прикинув, як би взагалі одвести від себе все це діло, яке здавалося йому, — після істерики Золле, — надто емоційним.

— Через дві години у нас будуть імена, Джос, — сказав він, підводячись. — Я запитаю мій центр, там зроблять моментально на комп’ютерах.

— Голова все-таки краще, — відповів Фол. — Ви тут сидите вже десять років, мабуть, не гірше за будь-який комп’ютер знаєте свою клієнтуру.

Джільберт похитав головою.

— Клієнтури не передбачиш. Я покладаюсь тільки на систему ЕОМ, це надійніше.

… Він повернувся раніше; розбудив Фола — той просто звалився після торгів, страшенне перенапруження, — простяг листок з прізвищами, тицьнув пальцем у верхнє:

— Вважають, що він найбільше підходить для цього. Анатолій Гадилін, кореспондент «Свободи». Я його викликав з Парижа, буде за три години.

… Гадилін прийшов не сам, а з молоденькою, веснянкуватою дівчиною, Пат; прилетіла з ним з Парижа, перекладачка; Гадилін розмовляв тільки російською, жартував, що справжній патріот не має права розмовляти ніякою іншою мовою, крім своєї: «При всьому моєму космополітизмі я первісно плоскінний»; про те, що Фол розмовляє по-російськи, йому не сказали.

Фол міцно потиснув руку Гадиліну, пильно глянув йому в обличчя, є щось породисте, від Муссоліні; правда дуже помітні сліди від прищів, а втім, подумав Фол, можна трохи підгримувати, нічого, зійде, тим паче в театрі напівтемрява, спробуй роздивися.

— Зголодніли з дороги? — спитав Фол. — Ходімо попоїмо?

— А як же дієта? Я сиджу на дієті, я визнаю здоровий голод! — Гадилін розсміявся, і сміх його не сподобався Фолу — якийсь дуже істеричний, багато ситості і «ячества», характер — особливо під час першої зустрічі — найточніше виявляється саме в тому, як людина сміється, так, принаймні, вважав Фол, а він звик вірити собі й не тому, що не зважав на думки інших, навпаки; просто життя досить часто ставило його в такі ситуації, коли треба було приймати круте рішення, часу на комп’ютерні дослідження не лишалося, або ти — їх, або вони — тебе; дрібниця часом давала відмичку до розуміння контрагента, а це — запорука успіху.

В невеличкому кафе Фол розпочав свій тест; переглянувши меню, сказав:

— Ви не вважаєте, Пат, що тільки в Англії можуть писати так витончено: «скремлд егг віз гріллд бекон, саутід машрумз, томатто енд скотіш потато скоун»?[21]

Дівчина похитала головою:

— Так пишуть у Шотландії. Англійці значно стриманіші, їх більше.

Фол, немов забувши про Гадиліна, посміхнувся:

— Бачите, як ловко я з’ясував, що ви — шотландка!

— На жаль, я американка, містер Фол. Мій дідусь був шотландцем.

— Я поважаю ваш народ.

— Ні, — Пат знову похитала головою. — Я не можу вважати себе шотландкою. Потрапивши в Едінбург, я зрозуміла, що перебуваю за кордоном.

— І все-таки ми — одне ціле.

— Знаєте, як Оскар Уайльд відповів, коли його спитали, в чому різниця між американцями й англійцями?

— Не знаю, — Фол відчував якусь дивну радість, що з росіянином прилетіла саме ця веснянкувата, кирпатенька, голубоока дівчина.

— Він відповів чудово: «в мові».

Фол засміявся; Гадилін, відчуваючи дедалі більшу незручність через те, що розмовляли не з ним, по-англійськи, наче його тут і не було, поцікавився:

— Чого він заливається?

Фол не дав відповісти Пат; він точно вичислив, що дівчині буде легше відповісти йому, якщо він швидко й вимогливо спитає її: рідна мова — головне, що зближає людей, роблячи їх спільністю.

— Коли це сказав Уайльд? — мовив він. — Напередодні трагедії?

— Не знаю. Мабуть, так, — відповіла дівчина, і лише потім пояснила Гадиліну, що мова йде про те, наскільки близькі англійська, американська і шотландська мови.

— А при чому тут Оскар Уайльд? — не зрозумів Гадилін.

Фол знову не дав їй відповісти:

— Вас прислали з ним? Чи ви працюєте по найму?

— Я проходжу практику.

— Де?

— В Сорбонні, там чудова російська…

— Давно працюєте з цим джентльменом?

— Три години, — Пат нарешті всміхнулась, і Фолу дуже сподобалася її усмішка, така вона була відкрита й приязна.

«Якби не мої сорок чотири роки, — подумав він, — якби в мене не було трьох дітей, така дівчина могла б ощасливити. А втім, заперечив він собі, чому я вирішив, що вона думає так само, як я? Ні, я вирішив правильно, у неї ранні зморшки під очима, хоч дуже молода, і в ній є та скутість, яка проявляється у тих дівчат, котрих хтось образив. Зростає покоління хлопців, позбавлених чуйності; це тривожно; справжні солдати — добрі; як правило, жорстокі лише білоручки, розбещені батьками, котрі багато заробляють, такими, як я. Бідолашна Америка, хто зможе за неї воювати? Нестрижені панки? Трясучі наркомани? Тупі хлопці

1 ... 66 67 68 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аукціон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аукціон"