Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

«Творчість Є. Бауера вельми суперечлива. Талановитий і висококваліфікований художник-декоратор театру і кіно, людина невгамовного характеру, художник-експериментатор, Бауер, перейшовши у 1914 році на режисуру, швидко завойовує авторитет одного з найбільш передових майстрів російського кінематографа.

«Бауер, – писатиме один із критиків, – був першим художником, який прийшов до екрана в той час, коли навколо нього товпилися ще виключно спритні ремісники, які почули тут новий ринковий попит на їхні режисерські послуги. Бауер запропонував екрану свій вишуканий смак, свою мальовничу фантазію, свою театральну культуру. І це виявилось достатнім, щоб у малограмотному царстві російського кіно стати великим режисером!»

Основна заслуга Бауера в тому, що він першим з руських кінорежисерів звернув увагу на винахідливий бік фільму: декоративне оформлення, композицію кадру, малюнок і ритм руху актора. Бауер був зачинателем живописного спрямування у російській кінематографії, його фільми були справді живими картинами на екрані.

Трудолюбивий і працездатний Є. Бауер не терпів «простоїв» і за три з чимось роки роботи режисером (він помер у 1917 році) поставив близько 80 картин різного метражу і різних жанрів. Тут були і екранізація класиків, і кримінально-пригодницькі мелодрами, і псевдопатріотичні агітки, і пустопорожні фарси.

Але улюбленим жанром, у якому він давав волю своїй винахідливій фантазії, була декадентська салонна драма. В таких фільмах, як «Умирающий лебедь», «Лунная красавица, «Жизнь за жизнь», «В мире должна царить красота», він показав розкішні стилізовані павільйони, освітлені умовними світловими плямами, екзотичні південні пейзажі, ефектні групові мізансцени. Захоплюючись декоративним елементом фільму, Бауер залишався байдужим до внутрішнього світу своїх героїв. У грі акторів його цікавили не характер, не внутрішній стан людини, не виявлення його душевного стану, а зовнішній малюнок, живописна композиція, «графіка руху» тіла. Гру актора він підкоряв живописним елементам фільму.

«Фантастичні декорації, – згадував Бауера В. Гардін, – могли гармоніювати тільки з такими ж, як вони, далекими від дійсності, для ока приємними, образами, що не стомлюють увагу. І Євген Францевич підбирав «акторів» до своїх струнких колон, аристократичних віталень, пишних будуарів. Він не чекав від актора гострих переживань, яскраво висловлених емоцій. Він відкидав все, що могло спотворити красу кіновидовиська!»

Його цікавила не стільки ідейна спрямованість і герої чергового фільму, а – пошуки виразних засобів нового мистецтва, яке тоді тільки-но народжувалося. Аби подолати двовимірність екрана, він споруджує багатопланові декорації, підкреслюючи арками, нішами, анфіладою колон просторову глибину павільйону. Він заповнює зали і вітальні меблями, скульптурою, драпіровками, розташовуючи їх у різній, точно розрахованій віддалі від знімальної камери, і тим підкреслюючи перспективу. В побудові мізансцен, у грі акторів, особливо в групових сценах, він поривається до створення живописного видовиська, об’єднаного єдиним ритмом.

Бауер веде боротьбу проти різкої метушливої і безладної жестикуляції, характерної для кіноакторів ранніх фільмів, вимагає від виконавців плавності, м’якості, пластичності рухів. І домагається при цьому переконливих результатів.

У картині «Жизнь за жизнь», що збереглася у Держфільмофонді, підкупає не тільки майстерність декоративного оформлення і продуманість побудови кожного кадру, а й пластичність поведінки виконавців – Полонського, Кореневої, Рахманінової, Віри Холодної. У зовнішньому малюнку своїх рухів вони наближалися до виконавської манери наших днів, ці рухи помірковані, прості, ритмічні.

Як зачинатель живописного напряму в російській кінематографії, Бауер не лише здійснив великий вплив на теорію і творчість, але й може розглядатися як попередник першого покоління режисерів радянського кіно, які розробляли винахідливу сторону фільму.

«Песнь торжествующей любви» мала оглушливий, винятковий успіх!

«Чуття художника не підвело Бауера, – згадуватиме пізніше глава фірми «Ханжонков і К°», – молода, ще без театрального досвіду Холодна своїми прекрасними сірими очима і класичним профілем справила сенсацію і відразу ж потрапила до розряду кінозірок, що сходили на російському кінообрії».

Одні вітали режисера з успіхом стрічки, інші – з відкриттям нової кінозірки.

– О, Віра!.. – режисер був у захопленні від роботи молодої актриси. – Розумієте, вона навіть не грає. Та в неї ще й досвіду гри немає. Вона просто залишається на екрані сама собою і – диво! І це лише початок. З пішаків і відразу ж у дамки! Тільки Віра Холодна може собі таке дозволити. Якщо вона без досвіду і без спеціальної освіти зчинила такий фурор, то що буде, коли вона пройде у мене добру школу!.. Панове, ви – свідки… Всі ми свідки, на наших очах народилася нова кінодива. Небачена досі! І це лише початок. Віра ще покаже себе!.. О, що буде завтра, що буде!..

Бауер так захопився красою і щирою природністю молодої актриси, що відразу ж після закінчення першого фільму – навіть не чекаючи початку його прокату, – почав знімати її у другому. Правда, то була типово салонна мелодрама «Пламя неба» – про злочинну любов молодої жінки, яку віддали заміж за підстаркуватого удівця, до його сина.

«Пламя неба» зняте було другим, але на екрани вийшло першим. І цей фільм приніс Вірі популярність у широкої публіки.

Сюжет фільму простий, у дусі тих часів і панівної мелодрами. Професор астрономії, удівець Ронов, одружується зі своєю ученицею-курсисткою Танею. Але невдовзі з-за кордону повертається син Ронова – Леонід. Як і водиться, молоді люди пристрасно-жагуче покохали одне одного, але – приховують свої почуття. Якось на прогулянці їх застала гроза. Рокіт грому змушує Таню кинутись на груди Леоніду. Тут вони вперше і востаннє поцілувалися. Блискавка влучила в сторожку лісника, де молоді люди ховалися від грози, і повбивала їх. Таким робом виходило, що вищі сили – «пламя неба» – покарали молодих людей за гріх.

Цим фільмом Холодна відразу ж привернула увагу як глядачів, так і преси. Московський журнал «Сине-фоно» писав: «Можно поздравить акционерное о-во «А. А. Ханжонков» с привлечением к экрану такой крупной артистической силы, как В. В. Холодная. Богатство и разнообразие мимики, изящество жеста, благородная сдержанность игры, какая-то спокойная, уверенная манера держать себя перед аппаратом – всеми этими незаурядными достоинствами блеснула артистка в кинопоэме «Пламя неба»…»

Тижневик «Театральная газета»: «…в центральной женской роли г-жа Холодная. Артистка чрезвычайно эффектна, аппарат ее не волнует, и она сохраняет хорошую скульптурную упругость жеста и движения…»

Газета «Вечерние новости»: «Шедшая вчера драма «Пламя неба» с участием г-жи Холодной, г. Вырубова и г. Азагарова в главных ролях дала театру полный сбор, и последний сеанс прошел с аншлагом…»

І Віра Холодна відразу ж стала – відтоді і назавжди – ідеалом жіночності і краси, як нині пишуть, «для наших дідів і прадідів, для молоді тих років».

Всього ж на фірмі Ханжонкова Віра знімалася рік. І за цей рік вона