Читати книгу - "Останній дон"

— Тоді ми втратимо фільм, — зітхнув Мерріон. — Цей Кросс — наша єдина надія. Тим паче коли він виявить, що інформація просочилася від тебе, може з'явитись певна небезпека.

— Та хоч би хто він був, він не наважиться зачепити «Лоддстоун». Мене непокоїть тільки те, що ми даємо йому ступити перший крок.

Мерріон щось цмулив із склянки й пахкав сигарою. У клубах ріденького диму з ароматом деревини його тіло немов здригалося. Елі Мерріон тепер справді відчував утому. Він став надто старий, аби непокоїтись про якісь далекі майбутні нещастя. Велике, спільне для всього людства лихо вже чигало на нього.

— Не треба дзвонити, — промовив Мерріон. — Нам слід дотримуватись угоди. Крім того, хоч, може, я вже переходжу на дитячий розум, мені кортить побачити, що той чарівник витягне зі свого капелюха.

Скіппі Дієр після зустрічі дістався додому й зателефонував Джімові Лоузі, просячи зустрітися з ним. Під час зустрічі примусив Лоузі заприсягтися, що той збереже таємницю, й розповів про укладену угоду. «Гадаю, за Кроссом треба встановити нагляд, — мовив він. — Тут можна знайти щось цікаве». Проте сказав це лише після того, як погодився підписати Джімові Лоузі контракт на виконання невеличкої ролі в своїй новій кінокартині, присвяченій низці вбивств у Санта-Моніці.

Кросс Де Лена повернувся до Лас-Веґаса і в своїх апартаментах на даху готелю міркував про новий напрям свого життя. Чого він отак ризикує? Передусім тому, що виграш може бути величезний: не тільки гроші, а й новий спосіб життя. Та насправді мотиви були куди глибші: обличчя Атени на тлі зеленавих морських вод, її тіло, що невпинно вигиналось, думка, що коли-небудь вона може пізнати й покохати його, не назавжди, а бодай на короткий час. Але що там казав Ґроневельт? «Жінки найнебезпечніші для чоловіків тоді, коли їх треба рятувати. Стережися, стережися, — наголошував Ґроневельт, — краси, яку спіткало нещастя».

Але Кросс викинув ці думки з голови. Дивлячись униз на головну веґаську вулицю, на стіну барвистих вогнів, на людські юрмища, які сунуть крізь ті вогні на мурах, що тягнуть паки грошей, аби закопати їх у якомусь великому гнізді, він уперше спокійно й неупереджено аналізував усю проблему.

Якщо Атена Аквітан такий янгол, чому вона вимагає, звісно, не словами, щоб ціною за її повернення до роботи над картиною стало вбивство її чоловіка? Адже це має бути ясно кожному. Пропозиція студії охороняти її, поки відзнімуть фільм, не варта уваги, бо, працюючи, Атена наближатиме свою смерть. Коли картина буде готова і Атена зостанеться сама, Сканнет прийде по її душу.

І Елі Мерріон, і Боббі Бенц, і Скіппі Дієр розуміли проблему й знали відповідь, проте ніхто не зважувався заговорити вголос. Для таких людей, як вони, ризик був надто великий. Вони піднялися так високо й жили так заможно, що їм є що втрачати. Для них виграш не дорівнює ризикові. Вони можуть змиритися з утратою картини, бо для них це тільки невеличка поразка. Але не можуть дозволити собі скотитися з найвищих суспільних прошарків до найзлиденніших верств. Ризик для них був убивчий.

Але їх можна й похвалити, вони дійшли розумної постанови. В цій царині вони не мали досвіду й могли накоїти помилок. Краще вважати оті п'ятдесят мільйонів доларів за втрату, спричинену, наприклад, падінням курсу акцій на біржах Уолл-стриту.

Отже, тепер перед ним дві головні проблеми. Боза Сканнета треба вбити так, щоб це аж ніяк не зашкодило ні кінофільму, ні Атені. Друга й набагато важливіша проблема — домогтися згоди як Піппі Де Лени, свого батька, так і «родини» Клерікуціо. Адже Кросс знав, що всі його заходи будуть таємницею для них украй недовго.

Розділ 8

Кросс Де Лена переконував зберегти життя Великого Тіма, і то з багатьох причин. По-перше, Тім щороку залишав у касі готелю «Ксанаду» від п'ятиста тисяч до мільйона доларів. По-друге, Кросс відчував потаємну симпатію до чоловіка, що повнився такої нестримної жадоби життя, блазнював без усякого сорому.

Тім Снедден, відомий під прізвиськом Конокрад, був власником низки торговельних пасажів у північній частині штату Каліфорнія. Крім того, він частенько бував у Лас-Веґасі і звичайно зупинявся в готелі «Ксанаду».

Він полюбляв спортивні парі й мав у них неабияке щастя. Ставки Конокрад робив великі: п'ятдесят тисяч в американському футболі й часом десять тисяч у баскетболі. Впевнений у своїй тямущості, він часто програвав маленькі ставки, але майже незмінно вигравав при великих ставках. Кросс, звісно, миттю дізнавався про такі його успіхи.

Конокрад був нівроку дебелий, близько шести з половиною футів на зріст і важив понад триста п'ятдесят фунтів. Його апетит нітрохи не поступався велетенському тілові: він жер геть усе, що бачив. Тім нахвалявся, що йому вшили частковий обхідний шлях навколо шлунка, тож їжа потрапляла безпосередньо в кишковий тракт, і він ніколи не набирав ваги. Він вельми тішився цим, немов зрештою йому пощастило одурити саму природу.

Адже Конокрад був природжений митець-дурисвіт, через те й заробив таке прізвисько. У «Ксанаду», користаючи зі свого права мати безкоштовний харч, Тім годував цілий гурт приятелів. Він намагався оплатити послуги готельних повій і купівлю сувенірів коштом самого готелю. А коли програвав і в касі було повно його маркерів, відсував їхню оплату до свого наступного візиту в «Ксанаду», замість оплатити маркери протягом місяця, як годилося б кожному гравцеві-джентльменові.

Конокрадові, хоч він і мав велике щастя в спортивних парі, в азартних іграх у казино не таланило. Тім був вправний, умів як слід вирахувати свої шанси й визначити ставки, проте внаслідок природного буяння почуттів його несло, немов стихією, і він утрачав усе, що виграв у спортивних парі, а то й набагато більше. Проте «родина» Клерікуціо зацікавилась ним не через гроші, які він вигравав, а з огляду на свої далекосяжні стратегічні інтереси.

Адже остаточною стратегічною метою «родини» була легалізація спортивних парі і закладів в усіх Сполучених Штатах, і будь-який скандал, пов'язаний з азартними парі про результати спортивних матчів, міг зашкодити цій меті. «Родина» стала помалу приглядатись до життя Великого Тіма Снеддена, Конокрада, і наслідки спостережень були такі тривожні, що Піппі й Кросса викликали на Схід у дестамський особняк для наради. То була перша операція Піппі після повернення з Сицилії.

Піппі й Кросс вилетіли на Схід в одному літаку. Кросс непокоївся, що Клерікуціо вже пронюхали