Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Свідомість поверталася повільно. Алія лежала на холодній підлозі, руки зв’язані, у роті присмак заліза. Голова гуділа, наче хтось бив її по скронях. Вона розплющила очі й побачила навколо себе сірі бетонні стіни. Напівтемрява, лампа на стелі миготіла.
Двері скрипнули.
На порозі стояв він.
— Амір… — прошепотіла вона, вражена до глибини душі.
Чоловік, якого вона вважала давно зниклим з її життя, тепер стояв перед нею, мов привид минулого. Очі — темні, повні болю, жаги та злості водночас. В його погляді ще палало кохання, спотворене хворою одержимістю.
— Привіт, Аліє, — мовив тихо, — я скучив.
Вона мовчала, намагаючись не показати страх.
— Я попереджав тебе, — прошипів він, підходячи ближче. — Попереджав, що ти не маєш бути з ним. А ти обрала Каріма. Він знищив мене, а тепер ще й має тебе, дитину, родину… А я? А я досі люблю тебе!
— Це божевілля, Амір! — закричала вона. — Що ти робиш?! У мене є дочка, мене шукають!
— Я знаю, — в його голосі з’явився холод. — Але тепер ти будеш тільки моя. Або… — він зупинився, дивлячись їй прямо в очі, — я зруйную його світ, як він зруйнував мій.
Алія стискала губи, сльози виступили на очах, але вона змусила себе не зламатися. Вона повинна витримати. За Айшу. За Каріма. За себе.
— Карім тебе знайде. І знищить. Я знаю його. — її голос тремтів, але звучав впевнено.
Амір лише посміхнувся.
— Нехай спробує.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Невільниця серця", Верона Дарк», після закриття браузера.