Читати книгу - "Серце дракона 1, Валентина Бродська"

- Я не чинитиму опору, я лише гонець! Тож, якщо ваш головний хоче зі мною поговорити, я залюбки приймаю ваше запрошення.

Розбійники опустили зброю і голосно заржали, відпускаючи їдкі коментарі.

- Ти диви, говорить, наче панночка!

- Йому ще мереживну хустинку в руці!

Командир хутко зліз з дерева. Це був кремезний чолов'яга середнього віку з жорстоким виразом обличчя. Він, не зводячи погляду, підійшов до Яна і з розмаху вгатив кулащищем йому в сонячне сплетіння. 

Найманець встиг трохи відсахнутися і напружитися, але все одно було боляче. Ян перебільшено зігнувся, тримаючись за місце удару, і впав на коліна, згорбившись:

- За що? - ображено запитав він хрипким голосом, - Я ж на все погодився?!

- За коника, виродку! Де тепер його шукати? Такий красень!

Командир хотів ще раз врізати гінцю, але той таким здихлем виявився… "Ще знепритомніє, а потім тащити його доведеться", - подумки зробив висновок розбійник. 

- Мій кінь десь тут, він не піде далеко. Я не хотів, щоб його поранили, - ледь промовив Ян, наче життя зараз його залишить, і похилився на бік.

- Е-е-е, ти чого, хлопе? Ану підводься! - командир зішкріб з землі снігу і обмазав ним Янове обличчя та шию.

- Гуню, Берку, беріть його під руки, піднімайте! Вансе, Микуле йдіть по слідах, пошукайте коня! Щоб без нього не верталися, бо три шкури спущу!