Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

— Він забрав Віталіну. Я відключився, коли мене по потилиці шарахнули каменем.

Дамір дивиться на себе в дзеркало заднього виду, помічає свіжий синець під оком на щоці. Ковзає рукою по потилиці й відчуває запечену кров у волоссі.

Кровотечі начебто немає.

Жити буде.

— Охрініти. Повний абзац.

— Повний абзац був би, якби я не підготувався, — Дамір уперше відтоді, як прокинувся, трохи посміхається. Веселощів він не відчуває, але думка про помсту батькові несподіваним чином тішить його. Ще подивимося, хто кого.

— Документи, — підхоплює Тім.

— Так. Я зараз заїду, роздрукую копії. Ти тримай, будь ласка, при собі оригінали. Він здогадається, що я віддав їх тобі. І намагатиметься забрати.

— Звичайно, здогадається, інших друзів у тебе ж немає.

— Якщо ти їх просреш, я тебе вб'ю, Тіме. Я серйозно кажу…

— Заспокойся, видихни, — перебиває Тімур. — Я теж переживаю за дівчаток.

— Гаразд, вибач, — погоджується Дамір.

Перед тим як поїхати до Віти і порвати всі зв'язки з батьком кілька місяців тому, Дамір вирішив трохи перестрахуватися. У свій останній робочий день у компанії батька, використовуючи повноцінну перепустку, Дамір завантажив на флешку інформацію про всі його каламутні справи. Треба сказати, що каламутних справ виявилося навіть більше, ніж він очікував…

Одні могли зацікавити поліцію, інші — прокуратуру, а треті — якщо показати їх потрібним людям — створили б батькові смертельних ворогів- конкурентів. Батько грав не чесно, він ніколи не грав чесно.

І тепер, озброївшись папірцями, Дамір збирався вирушити на переговори з ним.

Компромат в обмін на Віталіну.

Він заїхав у найменш примітний магазинчик із принтером і попросив роздрукувати перших десять сторінок викрадених з офісу файлів. Цього достатньо, щоб батько усвідомив, Дамір не просто так погрожував йому.

Якщо буде потрібно, він без сумнівів опублікує файли — батько за цей час став для нього чужою людиною. Ніким.

Дорогою назад в автомобіль, Дамір згадує, як просрав життя і любов, щоб догодити йому. Йому здається, що план із Мартою придумував хтось інший. Не він. Йому від однієї думки, що Віталіні може бути боляче, самому паршиво. Хоч би де вона перебувала, їй точно страшно, погано і некомфортно. Дамір підганяє сам себе, щоб швидше витягнути її, обійняти.

Дамір від'їжджає від магазинчика на двадцять метрів.

Зупиняється під низьким деревом, переводить подих і натискає на іконку з номером батька. Навряд чи це буде легко чи приємно, але Даміра тішить думка, що нелегко буде не йому одному, і батькові.

Він рішуче прикладає телефон до вуха.