Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона чекала, що зараз герцог піде геть, грюкне дверима, а на ранок відправить її назад у Лімерію разом із родиною. Але все що вона почула, це тихий схлип. Здивована, вона обернулась на звук. Лукас стояв перед нею, по його щоках текли сльози. Як? Як він не помітив? Ні разу, за весь цей час. Як не здогадався? Шрамів було багато. Її били не раз. Били сильно, до кривавих слідів, до розсіченої шкіри. Били озлоблено і жорстоко, не жаліючи сили. Її тендітна, світла шкіра була затаврована батогами. Поки він займав себе роботою, намагаючись позбавитись від почуття образи, поки жалів себе, вважав себе зрадженим і покинутим, вона терпіла такий біль, переживала побої. Сльози самі покотились.
Він вхопив її у свої обійми так міцно, що їй перехопило подих. Руки його тремтіли, голос тремтів. Він впав на коліна, потягнувши її за собою.
- Айша… - повторював він, - Айша… я… пробач мені, Айша… пробач…
- Лукасе? Що ти? – дівчина розгублено кліпала очима і сам у цей момент в її голові наче щось клацнуло.
Це вже було. Вона вже відчувала це… темна кімната. Міцні обійми. Вони на підлозі. Він на колінах. Все повторює її ім’я.
- Лукас... – дівчина торкнулась долонями його обличчя, - ти ж… мій Лукас…
- Айшес? – він підняв очі на неї.
Вона ледь дихала, але погляд її сяяв. У голові сипався скляний бар’єр, який вона побудувала, аби захистити спогади про нього. Наче пазл, уламок за уламком, пам’ять збиралась в єдине ціле. Він був тут, зараз, поряд із неї. Її Лукас.
- Айша? – він спантеличено дивився на неї і не розумів.
Її посмішка була така тепла, така щаслива.
- Ще зранку я була рада, що мене бере за дружину хороший чоловік, - прошепотіла вона, - а вже зараз, я щаслива, що це ти… саме ти…
Вона витерла його сльози.
- Айшес… - Лукас не міг повірити, - ти згадала… невже ти згадала…
- Я так довго чекала на тебе… - ніжно промовила дівчина, - дякую, що врятував мене…
- Пробач, що не прийшов раніше, - герцог прикрив очі, - вибач, що не зразу все зрозумів… я такий ідіот, Айшес, я такий дурень… якби я одразу все зрозумів, тобі б не довелось, ти б не…
- Але ти прийшов.
- Вони поплатяться за це… за кожен шрам, за кожну твою рану… - голос Лукаса став схожим на гарчання, - ніколи… нікому не пробачу…
- Байдуже, - Айшес подивилась йому в очі, - головне, що ти тепер поряд…
- Поряд, - Лукас пригорнув дівчину до себе, - тепер я завжди буду поряд. Я не відпущу тебе ні на мить, присвячу все життя тому, аби зробити тебе щасливою. Кину весь світ до твоїх ніг. І я вибачатимусь все своє життя… за те, що покинув тебе там…
Він схилився до неї і ніжно торкнувся її губ. Місячне світло заливало своїм сріблом кімнату. Наче перли мерехтіло довге волосся Айшес. Лукас обіймав її, торкався плечей, проводив долонями по її спині. Вона здавалась йому такою маленькою, крихкою, наче кришталь. І вона була його руках. Його губи торкалися її губ, шкіри, волосся. Він не міг примусити себе зупинитись, та вона зовсім не чинила супротив. Він глянув на її почервонівше обличчя.
- Повірити не можу… - прошепотів він.
- Що?.. – не зрозуміла дівчина.
- Повірити не можу, що втратив майже п’ять років… Майже п’ять років не міг торкатися тебе…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заспокійливе для химери , Козел Валерія», після закриття браузера.