Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

— Він що, якийсь двіїчник?

— Просто мажор, якому начхати на стажування і можливість отримати роботу в престижній компанії в майбутньому.

— А ти казала, у вас немає мажорів.

— Майже немає, — я теж доїла пиріжки і підійшла до урни, щоб викинути паперовий пакет. — Та я налаштована рішуче. Якщо він і завтра не знайде час, щоб попрацювати над планом, я піду до нього додому, і тоді він не відкараскається.

— Я б не хотів працювати з тобою в парі, — сміється Богдан. — Уявляю як сиджу на дивані, граю на плойці, коли раптом вривається розлючена Ніка і жбурляє дорогоцінний пристрій у стіну. Брр, мороз проходить по спині від однієї лише думки про це. Це мій найгірший кошмар дитинства. На його місці я б не давав тобі адресу.

— Від мене не сховаєшся, — сміюся я, уявивши картину, намальовану Богданом. — До того ж, я і так знаю, де він живе.

— А твій напарник часом не…, — підозріло примружується Богдан.

— Так, це Ігор, — зізнаюся я і з острахом дивлюся в очі хлопцю.—  Я давно хотіла сказати, та все не було слушного моменту. Ти не сердишся?