Читати книгу - "Смілла та її відчуття снігу"

5

Ребра — це замкнуті еліптичні орбіти планет, з фокусами в sternum — груднині, білому центрі знімка. Легені — це сіруваті тіні Чумацького Шляху на тлі чорного свинцевого небесного екрана. Темні контури серця — це хмара попелу від згорілого сонця. Туманні гіперболи нутрощів — це самотні астероїди, блукачі Всесвіту, випадковий космічний пил.

Ми стоїмо в приймальні Моріца перед екраном, на якому висять три рентгенівських знімки. Зменшення за допомогою техніки фотонної фотографії з усією ясністю показує, що людина — це цілий світ, Сонячна система, побачена з іншої галактики. І все-таки ця людина мертва. У вічній мерзлоті Хольстейнсборґа хтось пневматичним буром видовбав їй могилу і закидав зверху камінням, а потім залив цементом, щоб до цього місця не збігалися песці.

— Маріус Хеґ, помер на глетчері Баррен. Гела Альта, липень шістдесят шостого.

Моріц, судово-медичний експерт Лаґерманн і я стоїмо біля екрана. У плетеному кріслі, посмоктуючи великий палець, сидить Бенья.

Підлога тут із жовтого мармуру, стіни обклеєні світло-коричневою матерією. Плетені крісла, кушетка для огляду хворих, пофарбована в колір авокадо й обтягнута натурального кольору воловою шкірою. На стіні висить справжній Далі. Навіть рентгенівський апарат виглядає так, ніби відчуває задоволення від цієї спроби зробити передову технологію затишною.

Саме тут Моріц звичайно заробляє ту частину грошей, які допомагають йому позолотити захід його життя, але зараз він працює безкоштовно. Він розглядає рентгенівські знімки, які Лаґерманн, порушивши шість пунктів закону, виніс із архіву Інституту судової медицини.

— Звіту про експедицію шістдесят шостого року немає. Його просто вилучили. Чорт забирай!

Я розповіла Моріцу, що мене оголошено в розшук і що я не збираюся приходити до поліції. Порушення закону викликають у нього огиду, але він підкоряється, бо, з дозволу поліції чи без дозволу, все одно краще, що я тут, ніж коли мене тут немає.

Я розповіла йому, що до мене прийде один знайомий і що нам знадобиться екран у його клініці. Клініка — це для нього святая святих, разом з його капіталами і його рахунками в Швейцарії, але він підкоряється.

Я сказала, що не хочу йому нічого пояснювати. Він підкоряється. Він намагається виплачувати свій борг мені. Цьому боргу ЗО років, і він безмежний.

І ось, коли прийшов Лаґерманн, дістав знімки і прикріпив їх маленькими прищіпками, двері все-таки відчиняються, і, згорбившись, заходить Моріц.

Перед нами постає людина, одна в трьох особах.

Він — мій батько, який як і раніше любить мою матір і, можливо, мене теж, зараз він без тями від неспокою, який не в змозі подолати.

Він — великий лікар, і доктор медичних наук, і міжнародна знаменитість у галузі ін’єкцій, від якого ніколи нічого не приховували і який завжди раніше за інших дізнавався, що і як.

І він — маленький хлопчик, якого випхали за двері, а всередині відбувається щось, у чому він пристрасно хоче брати участь.

Саме цьому останньому я з несподіваної примхи дозволяю увійти і представляю його Лаґерманну.

Звичайно ж, той знає мого батька, він потискує йому руку і широко йому усміхається, він зустрічався з ним до цього двічі чи тричі. Мені слід було б передбачити те, що зараз відбувається, а саме те, що Лаґерманн тягне його до екрана.

— Погляньте сюди, — каже він, — бо тут, чорт забирай, є дещо, що вас здивує.

Двері відчиняються, і неквапно входить Бенья. У своєму вовняному гольфі на вивернутих носками назовні ногах примадонни і зі своїми претензіями на безмежну увагу.

Обоє чоловіків прилипли до прозорої зоряної карти на екрані. Вони говорять і пояснюють мені. Але звертаються вони один до одного.

— У Гренландії дуже мало небезпечних бактерій.

Лаґерманн не знає, що ми з Моріцом устигли забути про Гренландію більше, ніж він коли-небудь узнає. Але ми не перебиваємо його.

— Там дуже холодно. І дуже сухо. Тому отруєння зіпсованими продуктами харчування бувають дуже рідко. За винятком тільки однієї форми. Ботулізму, анаеробних бактерій, що викликають дуже небезпечну форму отруєння м’ясом.

— Я лактовегетаріанка, — каже Бенья.

— Медичний висновок у Готхопі, але копія є в Копенгагені. У ньому йдеться про те, що зареєстровано п’ять смертельних випадків за один день, 7 серпня 1991 року. Здорові молоді люди. Ботулізм. Clostridium Botulinum — анаероб, як і Tetanus, бактерія, що викликає правець. Сам по собі мікроб ботулізму не становить небезпеки. Але продукти його життєдіяльності надзвичайно токсичні. Вони вражають периферичну нервову систему, нерви, збудливі м’язові тканини. Паралізують дихання. Перед самим настанням смерті все це, звичайно, яскраво виражено. Диявольське кисневе голодування, acidose. Обличчя людей стають абсолютно синіми. Але коли все закінчується, не лишається ніяких слідів. Зрозуміло, що livores трохи темніше, але ж це, чорт забирай, буває і при серцевому нападі.

— Отож за зовнішнім виглядом нічого не визначити? — питаю я.

Він хитає головою.

— Нічого. Діагноз «ботулізм» ставлять після виключення інших можливостей. Це припущення, до якого приходять, бо не можуть знайти інших причин смерті. Беруть аналіз крові. Проби тих продуктів харчування, які потрапляють під підозру. Їх посилають до Інституту вакцини. У лікарні королеви Інґрід у Готхопі є, звичайно ж, медична лабораторія. Але немає устаткування, необхідного для виявлення найрідкісніших токсинів. Тому аналізи крові були послані до Копенгагена. В аналізах було виявлено отруту мікроба ботулізму.

Він дістає один зі своїх довгих сірників для сигар. Брови Моріца злітають на лоб. У клініці під страхом смерті заборонено курити. Курцям пропонують пройти до курильні, тобто прогулятися садом. І навіть там він це не дуже схвалює. Він вважає, що вигляд курця навіть на відстані може порушити точність його удару під час гри у гольф. Однією з небагатьох великих, дивовижних його перемог над моєю матір’ю було те, що в Кваанааку він змусив її курити на вулиці. Однією з його незліченних поразок було те, що вона курила в літньому наметі в Сіорапалуку.

Тим кінцем сірника, на якому немає головки, Лаґерманн показує на мікроскопічні цифри на нижньому краю знімка.

— Рентген коштує цілу купу грошей. Ми використовуємо його, тільки коли шукаємо металеві предмети, що потрапили в тіло людей. У дев’яносто першому році не робили знімків. Вирішили, що в цьому немає потреби.

Він дістає з нагрудної кишені сигару в целофані.

— Тут не можна курити, — говорить Бенья.

Він неуважно роздивляється її. Потім обережно постукує сигарою по знімку.

— Але тоді, у шістдесят шостому, вони були змушені зробити знімки. Не було певності при пізнанні. Адже тіла були дуже пошкоджені вибухом. Не лишалося нічого іншого, крім як зробити рентген. Щоб пошукати старі