Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Та якось різко розпаленим та розімлілим тілом пройшовся холодний вітер. Я ліниво розплющила очі, не розуміючи, що відбувається. Я сиділа на підлозі, а Влад стояв спиною до мене на максимально дозволеній катером відстані та, вчепившись в перила, глибоко дихав.

- Влад..., - різко осіклася.

Лавиною обрушився сором. Що я щойно творила? Адже я для нього ніщо! Він мене лише використовує.

Поки я хвилин десять хаяла себе, на чому світ стоїть, Влад схоже заспокоївся. Підійшов, зняв сорочку та накинув мені на плечі. А мене від його напівголого вигляду назад занесло не в той бік, геть змітаючи нещодавні душевні терзання.

- Лізо, я тебе шалено хочу! - спокійним голосом, у якому відчувалася іронія на свою адресу, вимовив він, - Але твій вираз обличчя декілька секунд тому підтвердив, що мені варто утриматися.

І вже вмикаючи двигун рушати назад до вілли, твердо добавив.

- До речі покарана за безглузду втечу тобі не минути.

Після такої заяви, я вирішила зайвий раз не нариватися. Зачинилася у себе в кімнаті й решту дня провела в самобичуванні. Наступний день також "порадував" новою порцією знищених нервів. Цікаво, а напівкровки божеволіють від нервового виснаження?