Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що? – я не повірила своїм вухам. Але його погляд передавав усю твердість його слів. Після такого мені хотілося просто покинути цей клятий театр. Після такого приниження. Але я швидко обдумала всі мої варіанти і як вони виглядали на людях. Послухавшись чоловіка, я довела б усім, що мене можна настільки відкрито принижувати. Втекти? Показати свою боягузливість.
— Вікторіє? – піднатиснув чоловік, і я стиснула зуби.
— Ми збиралися пройтися, любий, — промовила я крізь манірну посмішку. - Удвох, не забув? Здається… зі мною, чи не так?
Деміан намагався щось сказати мені поглядом. Напевно, намагався змусити, щоби я його послухалася? Але я стояла на своєму, так мило посміхаючись, лише пропалюючи його очима.
Він зненацька посміхнувся і перевів погляд на графиню.
— Перепрошую, Ваша світлість, але антракт так швидко закінчується. А я обіцяв своїй дружині невелику прогулянку.
Він вклонився їй, підійшов до мене, взяв за руку і повів у бік великого балкона, який дозволяв глядачам на якийсь час поринути у вечірню прохолоду. Він тримав мене за руку так міцно, що мені здалося, що ось-ось і на мене впаде весь його гнів. Нас проводжали цікавими поглядами. І навіть на балконі не було усамітнення. Я звільнила руку і підійшла до поручня, відвернувшись від Деміана. Але зненацька на мої плечі опустилися його руки, а біля вушка я почула його голос.
— Вибач.
Я зробила глибокий вдих. Його дотики, його близькість були недозволеними у такому місці. Я скоса подивилася на оточуючих, які почали перешіптуватись. Я зробила крок убік.
— На нас дивляться всі.
— Нехай дивляться. Я винен і тепер маю загладити свою провину.
— Не таким чином! - я намагалася говорити пошепки. Бракувало ще, щоб нас усі підслухали.
— Таким чином я хоч доведу всім оточуючим, що ти для мене важливіша за колишню коханку.
Я глянула на нього і не змогла відвести погляду. В його очах миготіли дивні вогники. Деміан сперся на високі перила, і невідривно дивився на мене.
— Це треба було доводити із самого початку. А не дорікати мені в поганих манерах, - пирхнула я.
— Емоції часом не завжди вчасно приходять нам на допомогу, Торі. Я не виправдовую Карін. Це її сутність. Але з твого боку… - я вже стиснула кулачки, чекаючи на чергові звинувачення. – Але з твого боку, Торі, твої останні слова та звернення до мене справді показали всім твою владу наді мною. Це було врівноважене та правильне рішення з твого боку.
— А якби ти послав мене назад у ложу, вказавши моє місце, то я виглядала б дуже потворно, — зітхнула я.
Деміан зробив крок, взяв у свої руки мої, і заглянув мені в очі.
— Не послав би, Вікторіє.
— Але все ж з язика твого ці слова злетіли! - докоряла я його, вже не відчуваючи в собі злості на нього.
— Так. Деколи краще не втягувати в публічну сварку вразливих членів сім'ї. Але справа не в цьому, Торі. Зізнаюся, я мав думку домовитися з нею про зустріч. І я не хотів з нею сваритися, ще й так публічно принижуючи її.
А ось тепер нова хвиля злості охопила мене. Але Деміан утримав мої руки і поспішно пояснив:
— Адже вона єдина і остання з ким я спілкувався перед тим, як зникнути. Я сподівався дізнатися хоч щось про те, якими були мої плани. Я подумав, що може проговорився їй про щось таке, що могло мені допомогти в цій історії.
Я прикусила губу. Я навіть не подумала про це. Злість знову вщухла, тільки настало нове почуття. Якесь глибоке… ревнощі, чи що?
Я знову повернулася до поручнів і поклала руки на холодний мармур.
— Ти бажав з нею зустрітися? Домовитися про зустріч?
— Бажав - занадто емоційне слово, Торі, - почула я легкий смішок. – Але скористатися цим шансом хотів би. Але, Торі, не в її ліжку, - почула я знову біля себе його гаряче дихання. - Чуєш? Я хотів лише поговорити з нею. Можливо, пояснити, що між нами все скінчено і спробувати з'ясувати, куди я попрямував далі в той злощасний період мого життя.
Так, це було б просто чудово. Напевно він поділився тоді з нею якими-небудь відомостями!
— Чому ж ти не розповів про свій план раніше? – я винувато поглянула на чоловіка. Він поправив пасмо, що вибилося, з моєї зачіски.
— Я лише обмірковував це. Я не сподівався на зустріч із нею сьогодні. І мені потрібен був час, щоб пояснити тобі навіщо мені з нею зустрічатися.
— Але… сьогодні ти поводився грубо щодо мене!
— Бо бачив, як ти розлючена, Торі. Це був ідеальний шанс домовитись з нею про зустріч. Але ж не робити це мені при тобі, адже так?
— Я все зіпсувала?
— Ні, кохана. Зіпсував я. Побачив можливість, і забув про те, що… для мене головніша ти. Твоє кохання. Твоя довіра до мене.
Я вже не звертала уваги на оточуючих. Навколо стільки проблем, що це вже здавалося дрібницею.
— Знаєш, - раптом почав Деміан, і я глянула в його очі. – Кажуть, що… перед тим, як люди вбили кохану Хаоса, вони посварилися. Він просив її піти і з ним і жити в його світі, зробивши її своєю богинею. Але вона відмовлялася постійно, стверджуючи, що їй подобається бути просто жінкою, просто людиною. Смертною. Хаос вважав, що... вона зраджує його, зраджує з іншим смертним чоловіком. На цьому ґрунті вони посварилися. Коли він прийшов просити у неї вибачення, то виявив на місці їхнього будинку лише купу попелу. І табличку з написом, що тут було спалено жінку, яка народила демонове поріддя. Емоції часом роблять нас вельми ображеними, дурними. Говорять, що боги – без емоційні. Але вийшло зовсім інакше. Просто сил у них більше, щоб у пориві образи чи гніву завдати значно більше нещасть усім навколо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повстала з попелу, Делісія Леоні», після закриття браузера.