Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

— Палліно!

— Ти ввічливіша. Моя мати одразу ж мені по губах ляснула… Не знаю, хто з них зробив мені більш боляче — вона чи той лікар. До того ж я їх ненавиджу: коли ти боїшся фізичного болю, то волієш тиші навколо. Але хіба вони це розуміють. Так само, як стоматологи. Думають, що вони тебе заспокоюють теревенями. Насправді лише нервують. Подумай тільки, коли ми виходили, він ще й незугарно пожартував до моєї матері. — Палліна зімітувала тон: — «Одне безперечно, синьйоро: з такими венами ваша дочка навряд чи буде колотися». Огидний до блювоти жарт. Єдине, що було приємним з усього цього, — це те, що потім ми з матір’ю пішли снідати до «Евкліда». Я з’їла просто казковий марітоццо44 з вершками! До речі, ти отримала мій пакет?

— Так, дякую!

— Але твій портьє завжди має знати, що всередині пакета, який ти йому залишаєш. Гірше за рентген… Все ще видно, що я в шоці від аналізів, га?

— Ага.

— Значить, він таки не з’їв рогалик від «Ладзарескі»?

Бабі усміхнулася.

— Ні.

— Значить, ти мене пробачила?

— Майже.

— Як це «майже»? Мені треба було залишити тобі два рогалики?

— Ні, ти мусиш знайти мені «Веспу» до восьмої години.

— Твою «Веспу»? А як я це зроблю? Хтозна, де вона поділася. У кого вона? Хто її забрав? Я це звідки знаю?

— «Звідки знаю»? Ти завжди все знаєш. Ти ж увійшла в те коло. Ти дівчина Полло. Точно ось що: коли мій батько повернеться сьогодні о восьмій вечора, «Веспа» має стояти в гаражі…

— Ломбарді! — На порозі стояла Джаччі. — Пройдіть, будь ласка, на своє місце.

— Так, вибачте, пані професорко, я тільки запитувала, що було на уроці релігії.

— Сумніваюся… Та сідайте вже.

Джаччі пройшла за кафедру. Палліна взяла сумку з підручниками. Бабі її зупинила.

— Маю одну ідею. Немає потреби шукати мою «Веспу», принаймні не терміново.

Палліна усміхнулась.

— Ну слава Богу. Це ж неможливо! Але як же ти? Коли твій батько повернеться і не знайде «Веспи» в гаражі, що ти йому скажеш?

— Мій батько знайде «Веспу» в гаражі.

— Як?

— Легко, ми туди поставимо твою.

— Мою «Веспу»?

— Авжеж, для мого батька вони однаковісінькі, він ніколи цього не помітить.

— Так, але як же я…

— Ломбарді!

Палліна не встигла заперечити.

— Цей урок релігії мав бути надзвичайно захопливим. А зараз підійдіть сюди й покажіть мені вашу пояснювальну записку.

Палліна взяла сумку на плече й кинула останній погляд на Бабі.

— Потім про це поговоримо.

І пішла до кафедри. Витягла щоденник і відкрила його на сторінці з пояснювальними записками. Джаччі прочитала й підписала.

— Ах, добре, ви здавали аналізи, га? Вам слід було зробити ін’єкцію культури, а не аналіз крові.

Катінеллі, як класична заучка-підлабузниця, захихотіла з цього жарту. Але це було так недолуго, що навіть Джаччі роздратували такі неприродні веселощі.

— О, а був ще хтось, хто мав показати мені свій щоденник з підписом. — Джаччі іронічно глянула на Бабі. — Правда, Джервазі?

Бабі принесла їй уже розкритий щоденник з підписаним зауваженням. Джаччі перевірила його.

— Ну і що ж сказала ваша мати?

— Вона мене покарала.

Це була неправда, але варто було потішити її.

І Джаччі піймалася.

— І правильно зробила.

Потім звернулась до класу.

— Важливо, щоб ваші батьки вміли цінувати нашу вчительську роботу і цілком нас підтримували.

Усі дівчата кивнули. Вона знову перевела погляд на Бабі.

— Ваша мати — жінка, яка все чудово розуміє. Вона дуже добре усвідомлює: все, що я роблю, я роблю для вашого добра. Візьміть.

Віддала їй щоденник. Бабі повернулась на своє місце. «Дивний спосіб любити мене: двійка з латини і зауваження, — подумала вона. — А якби вона мене ненавиділа, то що б робила?»

Джаччі витягла зі своєї древньої замшевої сумки аркуші із завданням з грецької, складені навпіл. Вони розкрились на кафедрі, зухвалі та шелестливі, одразу ж ніби за помахом чарівної палички поширивши в класі сумнів у тому, що там знайдеться принаймні одна задовільна оцінка.

— Можу одразу вам сказати, що це була справжня бійня. Ви мусите лише сподіватися, що на іспити на атестат не оберуть грецьку.

Усі були спокійні. Вже було відомо, що предметами до іспитів будуть італійська та латинська мови, математика й філософія. Вдали, що не знають цього. Це й справді міг би бути клас акторок. Драматичних ролей, судячи з цього моменту.

— Бартолі — три. Сімоні — три. Марескі — чотири.

Одна за одною дівчата підходили до кафедри по свої завдання. Котрась із них усміхалась, повертаючись на своє місце. Важко було зрозуміти, чому. Може, щоб зменшити драматичність моменту.

— Алессандрі — чотири. Бандіні — чотири з плюсом.

Це була ніби жалобна процесія. Усі повертались на місце й відразу ж відкривали завдання, намагаючись зрозуміти причину всіх цих виправлень червоним. У більшості випадків це була марна праця, така сама, як і їхні невдалі спроби перекладу.

— Збарделлі, чотири з половиною.

Дівчина піднялась, показуючи пальцями знак перемоги. Для неї це й справді було так. Вона вже «підписалася» на четвірку. Ці пів бала були справжнім досягненням.

— Карлі — п’ять.

Бліда дівчина з товстими окулярами та масним волоссям, звикла до «сімок», пополотніла. Вона підвелася з-за своєї парти й повільно попленталась до кафедри, запитуючи себе, де могла помилитись. Хвилька радості прокотилася між партами. Це була одна із заучок класу, яка ніколи не давала списати.

— Отак! — прошепотіла їй Палліна, коли неборака проходила повз неї.

Джаччі віддала завдання Карлі. Здавалося, їй прикро: — Що з вами? Вам було недобре, коли писали це завдання? Чи цей безграмотний клас і вас заразив?

Дівчина слабко усміхнулась. Із кволим «я не дуже добре почувалась» пішла на своє місце. Одне було безперечним. Тепер їй точно непереливки. Їй, Карлі. Вона отримала п’ятірку. Відкрила завдання. Швидко його перечитала, одразу ж знайшла фатальну помилку. Вдарила кулаком по парті. Як вона могла так заплутатися? Запустила пальці у волосся в нападі щирого відчаю. Рівень щастя класу зріс до небачених вершин.

— Бенуччі — п’ять з половиною. Сальветті — шість.

Пронесло. Ті дівчата, яким ще не видали завдання, зітхнули з полегшенням. Задовільна оцінка гарантована. Джаччі завжди видавала завдання