read-books.club » Класика » Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері 📚 - Українською

Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Цитадель" автора Антуан де Сент Екзюпері. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 65 66 67 ... 84
Перейти на сторінку:
одного, де вміють розрізняти.

Але звичайно, якщо немає протилежностей і море становить умову корабля, є, проте, кораблі, що їх поглинає море. І є, можливо, власники ситих черев, що є чимсь іншим, ніж засобом, шляхом і переходом, тобто умовою, і поглинають народ просто задля насолоди перетравлювати його. Не годиться, щоб море поглинало корабель, щоб примус поглинав свободу, щоб поганий скульптор поглинав доброго скульптора, а власник ситого черва поглинав імперію.

Ти просиш мене, щоб я своєю логікою відкрив систему, яка рятує нас від небезпеки. А небезпеки немає. Але не просиш розповісти, як слід керувати камінням, щоб воно зібралося в собор. Собор не належить до їхнього рівня. Він на рівні архітектури, що дала свою насінину, яка пронизує каміння. Треба, щоб був я, а мій вірш породив схильність до Бога, і тоді вона породить і прихильність народу, і зерно на складі, і діяльність власника ситого черева - задля слави господньої.

Не думай, ніби я переймаюся порятунком складу через те, що він має назву. Я не рятую сморід каналізаційних систем задля нього самого. Каналізація - це тільки шлях, засіб і перехід. Не думай, ніби я переймаюся ненавистю матеріалів проти чого завгодно, що відрізняється від них. Мій народ - тільки шлях, засіб і перехід. Сповнений зневаги та музики, немов лестощами перших, і ненависті, немов аплодисментами других, служачи Богові тільки абияк, із вершини своєї гори, де я був самотніший за печерного вепра, нерухоміший за дерево, яке з плином часу просто змінює камінь у жменьку квітів задля насіння, пускаючи його за вітром,- отак відлітає в сяєві сліпий гумус,- я сидів зовні від своїх фальшивих суперечок у своєму непоправному вигнанні, не будучи ані за перших проти других, ані за других проти перших, домінуючи над кланами, партіями, фракціями, борючись за саме дерево проти елементів дерева і за елементи дерева,- тож хто в ім’я дерева протестуватиме проти мене?

 

CLXXXIII

 

 

Насінина могла б милуватися собою й казати собі: «Яка я гарна, могутня та енергійна! Я кедр. Ба більше, я кедр у його сутності».

Натомість я кажу, що вона ще не кедр. Вона - тільки засіб, шлях і перехід. Вона оператор. Нехай виконає свою операцію! Нехай повільно веде землю до дерева. Нехай утвердить цей кедр задля слави Господньої. Тоді я судитиму про нього за його гіллям.

Але насінини однаково милуються собою. «Я така або така». Вони вважають себе за запаси див. У них є двері до добре складених скарбів. Досить намацати їх. І вони піднесуть тебе залежно від своїх відригувань до віршів. Ти чуєш, як вони відригують, але не зворушують.

Отак і чаклун із негритянського племені. Він збирає навгад, і то з обличчям, наче розуміє, увесь матеріал трав, інґредієнтів і дивних органів. Розмішує все у великій мисці безмісячної ночі. Промовляє слова, слова й слова. Чекає, поки з його кухні постане невидима сила, яка перекине твоє військо, що простує до його барлога. Але нічого не з’являється. Тоді він змінює слова. Змінює трави. І, звичайно, не помиляється в амбіційності свого бажання. Адже я бачив, як кашка з деревини, змішана з чорнуватою рідиною, валила імперії. Йшлося про мій лист, що оголошував війну. Я знав миску, з якої походила перемога. Туди додали пороху. Я відчув, як тремтіння повітря, що виходило спершу з одних грудей, розпалило мій народ від одного до другого, мов пожежа. Хтось проповідував, щоб почати бунт. Бачив я й зручно розміщені купи каміння, які відкрили посуд тиші.

Але я ніколи не бачив, щоб матеріали виходили випадково, якщо не мали в якомусь людському духові своєї спільної міри. Вірш може зворушити мене, натомість жодна сукупність літер, що є результатом безладних дитячих ігор, ніколи не понукала мене розчулитися. Адже немає насінини, яка не виразила себе і вдає, ніби захоплюється деревом, до формування якого вона не доклала зусиль.

Звісно, ти тяжієш до Бога. Але з того, ким ти міг би стати, не висновуй, ким ти є. Твої відригування не несуть нічого. Коли палить опівдні сонце, насінина, нехай навіть кедра, не дасть мені затінку.

 

Жорстокі часи пробуджують заснулого архангела. Нехай він розірве свої пелюшки й лусне під поглядами! Коротенькі витончені розмови, нехай він поглине вас і знову зв’яже вас. Нехай він видасть перед нами справжній крик. Крик до відсутності. Крик ненависті проти зграї. Крик задля хліба. Нехай він наповнить значенням жниваря, або врожай, або вітер глибокою жменею над нивами, або любов, або що завгодно інше, занурене в неквапливість.

Але ти, грабіжнику, пішов звідти в окремий квартал шукати туманними очима й відчути на собі відлуння любові, тоді як належна роль любові полягала б у тому, щоб на твоєму плечі відлунювала, поляскуючи, проста рука простої дружини.

 

Звісно, це тільки чари, і роль церемоніалу - повести тебе до здобичі, що не є сутністю пасток, на відміну від опіку серця, що його люди на Півночі готують раз на рік із суміші смоли, лакованого дерева й гарячого воску. Але я називаю облудними чарами, лінощами й непослідовністю розтирання в мисці випадково дібраних інґредієнтів, сподіваючись дива, якого ти не підготував. Бо, забувши про розвиток, ти вдаєш, ніби йдеш на зустріч із самим собою. Відтоді вже немає надії. За тобою зачиняється бронзова брама.

 

CLXXXIV

 

 

Я засмутився, бо мучив себе думкою про людей. Кожен обертається до себе і вже не знає, чого бажати. Таж яких благ ти бажав би, якщо хочеш підпорядкувати їх собі й хочеш, щоб вони піднесли тебе? Дерево, звичайно, шукає соків землі, щоб живитися ними й перетворити їх у себе. Тварина - трави або якоїсь іншої тварини, яку вона перетворить у себе. Ти теж себе живиш. Але, крім поживи, чого ти бажаєш, щоб ти міг скористатися ним сам? Через те, що фіміам подобається гордощам, ти хвалиш людей, щоб вони вітали тебе оплесками. І вони плещуть тобі. Але ось ці оплески марні. Через те, що ворсистий килим робить твою домівку затишною, ти скупив їх в усьому місті. Ти захарастив ними увесь будинок. І ось вони тобі непотрібні. Ти заздриш своєму сусідові, бо в нього королівський маєток. Ти пограбував його. Ти утвердився там. І маєток не може

1 ... 65 66 67 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"