Читати книгу - "Зворотний бік світла"

А тоді шарпнула до себе ошелешену почутим й побаченим Мальву, відтягнула від того, що залишилося після Святослава, на безпечну відстань, загородила собою. Мальва перелякано зажмурилася, переосмислюючи щойно побачене та почуте. Боялася дивитися на того, хто чи що зараз мав явитися перед ними після того, як мана впала. Той чар розвіяла Птаха. Схоже, обмінчук, як його називала Птаха, не пручався. Нарешті зважилася, підняла очі на Святослава й обімліла, замість нього перед нею стояв зовсім дорослий чоловік, трохи, може, молодший від її тата, високий, чорноокий, коротко стрижений, красивий і разом з тим… Вона впізнала його. Коли вперше грала на своїй дримбі, бачила того чоловіка у своєму видиві.

Чужинець заговорив незнайомим голосом, не Святославовим:

— Що ти сказала? Вона…

— Вона твоя дочка. — Птаха говорила спокійно та впевнено. — Я брехати не вмію — ти це знаєш. Ліпше змовчати, аніж говорити неправду. І вона — майбутня безсмертна, твоя донька та онука великого Мора, великих темних. Донька, яка народилася випадково від жінки, яку ти зараз і не пригадаєш, у тебе ж їх стільки було!

— Що тут відбувається? — ледве пролепетала Мальва, вона не могла зрозуміти одного: — Дядьку, ви хто? Птахо, що ви зробили зі Святославом?

Птаха не зводила очей з чоловіка.

— А ніякого Святослава, Мальво, ніколи не було. Точніше, він є. Пригадуєш майстерню художника Святослава і його автопортрет? Справжній Святослав на ньому. Я тільки-но зачула запах полину — відразу здогадалася, в чому справа. Цей пан — великий маніпулятор. Обміну зробити доволі легко, темні цим грішать часто. О, так! То легко: слід позичити, тобто силою відібрати, подобу людини, а саму людину перетворити в якийсь предмет — ложку, тарілку, горня. О, Стрибог у нас естет, любитель прекрасного. Скористався картиною. А зараз познайомся з ним ближче, Мальво. Перед тобою великий маніпулятор, вишуканий спокусник та досконалий знавець темної магії — Стрибог, великий темний, син володаря темного світу. Я так зрозуміла, це твій новий Вчитель від них. Пригадуєш, ти запитувала — «Коли вже нарешті з’явиться?» Маєш тобі, явився — не запилився. І як вишукано. Ти майже капітулювала перед його чарами, без бою. Бачиш, Мальво, у темних свої методи знайомства з майбутніми безсмертними, особливо жінками. Закохати, звабити… Я знала, що так станеться, тому була напоготові.

— Але хіба так можна чинити? Це неправильно! Це ж облуда, це ж… — Мальва дивилася розгублено то на Птаху, то на Стриба.

— Так, неправильно, Мальво. Але це стиль роботи темних. Зради, обдурювання, брехня, спокушування. І зараз би спрацювало, але… Ох, Стрибе-Стрибе! Я думала, що за пару сотень літ ти таки змінився… На жаль, горбатого могила виправить. Знаєш, Мальво, і йому цього разу все майже вдалося. Однак… Правда, цікаво, Стрибе! Ти ж знаєш, що я брехати не вмію, і тому зупинився? — Птаха говорила сумно і трохи розгублено. — Я до кінця не вірила, що під Обміною заховався ти, але полин, Стрибе, полин… трава має пам’ять, а я вмію її чути.

Стриб стояв з гордо піднятою головою. Він не опускатиме її перед нею, нізащо, ніколи. Хай виговориться, а тоді прийде його час діяти.

— Пам’ятаєш, Мальво, ти мене розпитувала про справжніх твоїх батьків? Так от, цей огидний пан — твій батько, як тут у вас кажуть — біологічний батько. І ти, Стрибе, познайомся. Мальва — твоя донька, про яку ти ніколи нічого не знав і знати не міг.

Стриб трохи збентежено посміхнувся, уважно дивлячись в очі Птасі. Та говорила правду. Він перевів очі на дівчину, що визирала з-за спини Птахи. У нього є дочка? Доросла дочка, але як?

Обхопив руками голову, закрив очі. Збирав докупи думки, фрази, спогади… Батько допоміг йому знайти Птаху, а він за це мав доправити нову безсмертну в Оселище Відтіні. План був геніальним, використати Обмінчука, такого собі закоханого ідеального Святослава, і постаратися звабити ще кволий незрілий розум, нехай майбутньої безсмертної, але ж юної дівчини. Це виявилося не таким складним завданням. Тим паче, що майже не прикидався, Мальва так нагадувала Птаху… Думав, це він заганяє Птаху в пастку, показує їй — хто вона така насправді, слабачка та безпомічна жінка, а тут таке… Мальва — його донька. Струснув головою. Згадав листа Птахи. Стільки разів перечитував його, що врешті вивчив напам’ять: «Нехай тобі так само болить, як і мені боліло купу літ. Маленька помста сильної і слабкої жінки». Врешті відвів руки від очей, заговорив:

— Отже, це помста. Ох, як вишукано! Але чи то в дусі світлих таке витворяти. Ревнива дуринда! Птахо, ти ж світла, як ти могла? Тепер я розумію понаписуване тобою в тому листі. Хотіла навчити мене жити без тебе? Що, переконалася — не мертвий, живий перед тобою стою. Чи ти сподівалася, що я тупо чекатиму тебе в Яровороті, в чужому для мене місці? Мене тільки ти там тримала. Не стало тебе — не стало й причини отам залишатися. О, так благородно в листі написалося: «Мій відхід — це постріл в голову». Ні, ні, любонько. Ти попала в інше місце. Ти це спеціально організувала, мою ганьбу? — розгубленість чоловіка танула. Перед Птахою та Мальвою стояв жорстокий чоловік, який чітко карбував слова, а ті злітали з уст залізними шматками.

Мальва зіщулилася, їй здалося, що в кімнаті стало холодно, щось невидиме з тими словами захопило простір кімнати і наче білий іній вкрив все довкола. Але поки що біля Птахи було безпечно. Стриб нахмурився, заплющив очі.

Цього всього для Мальви на один раз було забагато. Темний Стриб — її батько, світла Птаха — дружина Стриба, але не її мати. Як ті двоє могли бути разом? Божевілля, божевілля! І хто врешті вона? Заручниця сварки оцих двох чи щось більше? В голові запаморочилося, вчепилася ззаду в руку Птахи. Та, здається, все розуміла. Обернулася до неї, похапцем запихаючи щось їй в руки, швидко прошепотіла:

— Мальво, дівчинко моя, візьми свій ключ і забирайся звідси якнайдалі. Ця розмова добром не закінчиться. Всі відповіді потім. Зараз тут буде гаряче, — помітивши, що Мальва хоче заперечити, бо ще ніколи не подорожувала сама за допомогою варгана, тільки разом з Птахою, випередила її: — Розумію, що не знаєш добре, як ним користуватися. Просто подумай про когось чи про щось, намалюй картинку в голові й, коли гратимеш на дримбі, тримай її, не відпускай. Забирайся якнайшвидше, благаю.

Птаха знову розвернулася до Стриба. Той люто