Читати книгу - "Зворотний бік світла"

Долоня дівчини й далі залишалася такою ж яскравою. Птаха й собі виставила руку. Її тендітна рука майже втонула в дужих сонячних променях.

— Диви, Птахо, в тебе ще краще виходить, бо рука тендітніша. Ух, наче горить, та не пече. Лоскоче і пестить. А, бачиш, зворотний бік світла також теплий, Птахо.

— Що? Зворотний бік?

— Ага! Світло завжди світло, з якого боку до нього не придивляйся.

— Світло? Не все так просто, дівчино. У світлі дуже важливо не загубитися, не втратити себе.

— Не втратити себе, — мов мантру, повторила Мальва. — А чому не просто? Може то ми самі для себе все ускладнюємо? Ось ти, наприклад, Птахо. Навіть у помсті прагнеш бути не як усі, твій зворотний бік так само світлий, так?

Дівчина дивилася на Сонце. Безсмертна мовчала.

— А знаєш, Птахо, що мене мучить уже давно?

— Що, Мальво?

— Чи має темрява зворотний бік і який він у неї?

Птаха, на диво, майже відразу відповіла, наче й не здивувалася запитанню. Вона чекала цього? Ні — не так. Вона знала, з першого дня, що так буде, бо так правильно:

— Ти справді хочеш знати?

Мальва ствердно і серйозно закивала. Птаха опустила свою руку вниз, чарівне видиво палаючої руки зникло. Жінка повернула голову до дівчини.

— Ти — хороша учениця, Мальво. Але ти лише на початку дороги. За це я тобі по-доброму трішки заздрю. Світобудова, створена Творцем, велична, і її доведеться вивчати довго та наполегливо. Починати завжди цікаво. Стільки шляхів перед тобою! — Птаха взяла долоні Мальви у свої, зазираючи пильно в очі дівчини. — Я знала, що ти запитаєш про зворотний бік темряви. І тому… Зараз спустишся в долину стежиною, якою ми сюди піднімалися. Там тебе чекатиме батько. Він має першочергове право бути твоїм Учителем. Зі мною ти вже познайомилася, зі світлим боком трішки також. Тепер час познайомитися з темним, зі світом твого батька. Те непорозуміння, що виникло між мною та Стрибогом, то тільки між нами. І ти до цього не причетна. Але перед тим як сказати так чи ні, добре все обміркуй.

Мальва вже давно все обміркувала. Ще на могилі матері. Вона відчувала і знала, як мати любила її батька. Якби він був настільки темним та поганим, чи могли б його так віддано любити дві прекрасні жінки: її мати та Птаха? Перша віддала життя, щоб мати від нього дитину, друга заледве не поплатилася своїм, щоб врятувати ту дитину. Вона має дізнатися, який він той Стриб насправді.

Заговорила:

— Стриб-батько та Стрибог — темний Бог. Кого у ньому більше? Останній мене не цікавить, Птахо. Мене цікавить тільки мій батько. Я хочу зрозуміти, чому він таке вчинив з мамою, потім з тобою. Але як я про це дізнаюся, коли сидітиму склавши руки? Ти правильно вчинила, Птахо, дозволивши мені. Як і все, що ти робиш, — завжди ідеально правильно, Птахо. Ти заступаєшся за того, хто ледве тебе не вбив. Благородно, але… Може, інколи аж занадто, Магурочко!

Птаха сумно зітхнула. Чи правильно вчинила? Могла ж відмовити Марі категорично. Бо чи готова Мальва зустрітися з темним боком ніс до носа? Ще так багато вона має дізнатися, зрозуміти, отримати та віддати. Промовчала, натомість вийняла з кишені дримбу, простягнула її дівчині:

— Птахо! Я ж її залишила в Яровороті. Ти прихопила її, бо знала, що…

— Не знала, передбачала. Ти вже відаєш, як за допомогою ключа переміститися в Яроворот, коли стане нагальна потреба.

Мальва ще раз пригорнулася до Птахи. Одна її половинка казала, що, може, не варто кудись йти, зараз і тут їй так добре. Але ті роздуми порушила Птаха:

— Йди, мала, поки я не почала тебе відмовляти! На тому боці тебе вже зачекалися. Ми ще зустрінемося, обов’язково. Хай оберігає тебе коло Свароже в твоїх пошуках та мандрах.

Мальва неквапом пішла стежкою, не озиралася, бо знала, що може не втриматися і, побачивши німий докір чи сумніви в погляді Учительки, залишитися. А Птаха сумно дивилася вслід Учениці, сльози наверталися на очі.

— Вона повернеться, вона обов’язково повернеться, — шепотіла, вже не стримуючи сліз. — І чому я на це погодилася, Маронько? Хоч додому не вертай, свої не зрозуміють.

Мальва пішла. Внизу її чекав батько. Темний бог Стрибог, сонячний Стриб, син Мора та Мари. Останнє переконало Птаху найдужче. Стрибог мав не тільки жорстокого батька, він мав і справедливу матір.

Сонце йшло спати, прощаючись зі своєю донькою. На тому боці його не буває. Птаха встала на коліна, підняла руку до неба у молитві та прошепотіла:

— О, Свароже, хай той зворотний бік темряви виявиться для неї не таким темним, як я думаю! Бережи дітей своїх, Мальву та Стриба, великий Свароже! Хай твій вогонь буде з ними, у них, хай твоє світло не загубиться в мороці.

А потім вона сиділа на камені і дивилася на гори, які накривав лагідно вечір. Обличчям текли сльози, вона навіть не пробувала витирати їх руками — навіщо, крім гір та Сварога, зараз цього ніхто не бачить. Рідко вона дозволяла собі цю слабкість смертних. Лишень тричі в житті — коли втратила батьків і не була тоді ще безсмертною, коли дізналася вперше про зради Стриба і ось тепер. Згадалися слова Мальви, Учениця дечого і її навчила: «Той, хто плаче, — не завжди слабкий, просто надто довго він був сильним».

Птаха не здогадувалася, що за нею уважно спостерігають, і якби не так глибинно була зайнята своїм, то відчула б це.

Кінець першої книги

Львів, 2011 — січень 2012

Дара Корній стала справжнім відкриттям «Коронації слова — 2010», коли її «Гонихмарник» посів третє місце в номінації «Романи» і, напевне, перше — у читацьких серцях.

Відтоді у списку її романів побільшало, а до кола її читачів приєдналися письменники: Люко Дашвар, Міла Іванцова, Галина Пагутяк.

Проза Корній просто пахне польовими квітами і полином, вітром свободи, для якого не існує перешкод у вигляді літературних канонів і штампів. І, певно, найголовніше у «Зворотному боці світла» — материнська любов до всього Сущого, де навіть зло заслуговує на співчуття.

Галина Пагутяк, письменниця, лауреат Шевченківської премії