Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Швидко відриваючись від поверхні землі, я підношу мої ідеї до усіх природних істот, до універсальної системи речей, до універсального буття, яке охоплює усе. Тоді, загубившись розумом у цій безмежності, я не думаю, не розмірковую, не філософую, із якимсь особливим задоволенням я відчуваю себе придавленим вагою цього всесвіту […], подумки я хотів би загубитися у просторі, моєму серцю, затиснутому між істотами, стає надто тісно, я задихаюся у всесвіті, я хотів би злетіти у безконечність. Я думаю, що якби я відкрив усі загадки природи, то відчув би менше захоплення аніж цей задушливий екстаз, якому мій розум віддається без усякої міри та який, у бурхливості мого захоплення, змушував мене неодноразово кричати: О велике Буття! О велике Буття! І я був не в змозі сказати чи подумати ще щось[908].
Я відчуваю екстаз, невисловлюване бажання розчинитися, так би мовити, у системі істот, ототожнитись з усією природою.
[Той, хто споглядає] щось знає та відчуває, лише перебуваючи у цілому[909].
Тут стає очевидним подолання інтересу до таємниць природи на користь афективного досвіду, що захоплює кожну істоту й полягає у відчутті себе частиною Цілого. Цей життєвий досвід буде однією з головних складових феномену, який ми наразі досліджуємо. Уже в 1777 році Штольберґ говорить про необхідність подібної афективної настанови, яку він називав «повнотою серця» (Fülle des Herzens[910]). Це не виключає, між іншим, існування цілковито ясних та раціональних настанов. Обидві співіснують, наприклад, у Ґьоте. Сам Кант без вагань говорив про «священний трепіт», що його потрібно відчувати у присутності Природи, та про «завжди нові захоплення й повагу», що їх відчувають, споглядаючи зоряне небо. Можна сказати, що від Шеллінґа до Гайдеґера, включаючи Ніцше, цей досвід, супроводжуваний тривогою чи жахом, або задоволенням чи зачаруванням, стане складовою частиною деяких напрямів філософії.
2. Ізіда Плутарха та Прокла
До цього моменту ми не згадували про два античні тексти, що стосуються Ізіди, один із яких належить Плутарху, інший — Проклу. Трактат Плутарха «Ізіда та Озіріс» присвячено філософській та алегоричній інтерпретації єгипетської міфології. Для Плутарха справді існує якась філософія єгиптян, розчинена у міфах та розповідях, які дають змогу лише поглянути на істину. Цю думку навіюють, каже він, сфінкси, які розміщені біля входу до святилищ та символізують загадкову мудрість. «Загадкову мудрість» можна побачити, каже він, прочитавши, наприклад, надпис на статуї Нейт, шанованого у Саїсі божества, що уподібнювалося грецькій Афіні та Ізіді:
У Саїсі на статуї сидячої Афіни, яку вони ототожнюють з Ізідою, є такий надпис: «Я є всім, що було, є та буде, а моє покривало (peplos)[911] ще не піднімав жоден смертний»[912].
Текст надпису знову зустрічається кількома століттями пізніше у Прокла, який коментує «Тімей» Платона, 21 е. Цього разу йдеться про надпис у святилищі богині і Прокл надає йому більш розвиненої форми:
«Те, що є, те, що буде, те, що було — це я. Ніхто не піднімав моєї туніки (chitôn). Породжений мною плід — це сонце [=Гор]»[913].
Як зазначає Джон Ґвін Ґріфіц у своєму коментарі до трактату Плутарха «Ізіда та Озіріс», формула «Я є тим, що є, було і буде» є претензією на універсальну владу, яка, зазвичай, належить Атуму та Ра, та нагадує слова Сета, сказані Гору: «Я є Вчора, Я є Сьогодні, Я є Завтра, якого ще немає»[914]. Потенційно та віртуально Ізіда є усім. Натяк Прокла на Гора та туніку, яка не була знята, вказує, що Ізіда постає тут як діва-матір. В очах Плутарха Ізіда є жіночим аспектом природи. Адже Логос підводить її до набуття усіх форм та усіх образів[915]. Цілком можливо, що говорячи про покривало Ізіди, Плутарх мав на думці таємниці природи. Водночас, прямо про це не сказано.
Ця неможливість зняти з Ізіди покривало, а також той факт, що вона самотужки народила Сонце, натякають на непорочність богині. Водночас потрібно зазначити, що в античності існував також протилежний мотив, коли туніку знімала із себе сама богиня. Франсуаза Дюнан нагадала, що існують греко-єгипетські керамічні вироби, що зображують богиню, яка двома руками піднімає свій одяг[916], із короною Ізіди на голові. Цей жест є жестом Баубо, до якої ми ще повернемося[917], до нього вдавалися жінки під час свят в Бубастісі (Бастеті) на честь богині Бастет (яку Геродот ототожнював із Артемідою)[918]. Франсуаза Дюнан робить висновок, що таке уявлення про Ізіду є уявленням про Ізіду-Бубастіс, богиню плодючості. Між іншим, магічний папірус містить натяк на покривало Ізіди. Щоб дізнатися, чи мали любовні чари належний наслідок, потрібно прочитати наступну молитву: «Ізіда, непорочна діво, дай мені знак, який повідомить про звершення, зніми своє священне покривало»[919].
Іконографія не надто переймалася попередженням богині, про яке повідомляє Плутарх та Прокл: «Жоден смертний ще не піднімав мого покривала». Адже Ізіда XVII та XVIII століття насправді була лише Природою, підкореною волі людини, втім в ній відкривали лише математичні та механічні аспекти. Водночас, натяк на цю погрозу можна помітити на фронтисписі фізики Зеґнера, про якого ми говорили, а також на гравюрі Гайнріха Фюслі, розміщеній на початку поеми Еразма Дарвіна «Храм науки або походження суспільства, Поема» (Едінбурґ, 1809, іл. 16)[920]. На ній можна побачити жінку на колінах, жести якої свідчать про її переляк, оскільки інша жінка поруч з нею, вочевидь жриця, розкриває статую Ізіди-Артеміди. Це зображення лише частково відповідає змісту поеми, адже, як показав Ірвін Праймер, Дарвін хотів протиставити релігію страху, притаманну неосвіченим людям, любові та довірі, що її відчувають до природи освічені філософи[921].
Як би там не було, попередження Ізіди тим, хто хотів би її розкрити, дуже серйозно сприйматиметься філософами та поетами наприкінці XVIII століття. Тоді відбудеться радикальна зміна значення образу Ізіди, коли переляк, здивування та, навіть, тривога у присутності Ізіди-Природи стануть однією з улюблених тем літературних творів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи», після закриття браузера.