Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

вимовив фот Хейнн. – Але марно хвилюватися за цю втрату, я й так знаю, що трапилось в Гаяв-Токі. Ви випадково пробудили артефакт спадкоємства, та через те, що серед вас був дракон, дракониця, вам дісталось в спадщину покинуті сім королівств. А ще, скоріше за все, ви отримали частину ключів. Я правий?

- Так, - підтвердив Вальдегор.

- От бачите, від мене нічого не сховається. То що ще ви отримали?

Я замислилась, бо, окрім того, що вже назвали більше нічого було сказати.

- Я випадково створив зомбі, - зізнався вампір.

- А я поки лежав та не рухався, зміг не на довго перенести свою свідомість до птаха, що сидів на гілці сусіднього дерева. Я до сьогодні вважав, що то мені примарилось.

- Добре. А у вас пані?

- Я змогла телепортуватися. Але це відбулось до того як спрацював артефакт. Більше нічого нового.

- Хм. Дивно. Здібність вже мала б проявити себе.

- Дякую, поки вистачить те що маю. Я ледь з цим пораюсь.

- Для пришвидшення навчання потрібен вчитель.

- Вивчаюсь в школі магії Маг-Рівіка.

- Ви змогли відкрити портал? Ось звідки потрапили до Лісу оминувши всі перешкоди. Тоді це місце й справді належить тобі, навіть без жодних ключів. А у вас що?

- Я вивчаюсь в Енаріоні, у свого дядька. Він один з найкращих магів серед ельфів.

- Й як його звати?

- Тіліон Сноходець.

- Непогано. Має впоратись з вашими талантами. Залишились ви юначе. Й щось мені підказує, що з вами не тільки магічні зміни відбуваються.

- Перші зміни були коли я тільки спробував краплину крові Яти. Я після цього перестав боятися світла, зміг їсти звичайну їжу, а від крові більше не божеволів. Почав відчувати температуру повітря, чи втомленість.

- Тобто все, що й положено живим?

- Так.

- А от після непрошеного “подарунка”, вперше захотілося знову крові.

- Й ти вийшов на полювання.

- Я майже втратив розум та готовий був “з’їсти” своїх друзів.

- Але не зробили цього. Чому?

- Постійно відчував подумки Террі та Яти. Як вони хвилювались, вболівали та готові були ризикнути, тільки б не дати мені перетворитися на чудовисько.

- А зараз подумки чуєте?

- Зараз ні.

- Радій. У цього нема нічого доброго, - втрутилась я в розмову, згадавши як ледь не збожеволіла від телепатії.

- То телепатією ви володієте? – це вже запитали в мене.

- Так. Але вона спить. І хай поки спить надалі, - запевнила я, тим самим показав, що поки не хочу пробуджувати цей дар.

- Хай спить. Дракон, що вміє читати подумки, та контролювати їх, одне саме з загрозливих створінь цього світу. Отже, вчителя в вас немає й в ніякій школі не навчаєтесь. Я вірно зрозумів? – повернувся фот Хейнн, до розмови з Вальдегором.

- Так.

- Тоді я візьмусь за вас. Досить в Лісі тих потвор, що вже існують. Нових нам не потрібно. Навчання почнемо на наступному тижні. Очікую вранці на руїнах Лумінеля, в перший день. І не запізнюйтесь хлопче.

- Не запізнюсь – пообіцяв Гор.

- Зачекайте, - зупинила я фот Хейнна, коли той вже збирався до Лісу.

- У вас з’явилось до мене питання?

- Так. Чим нам погрожує, це спадкоємство? Що буде якщо хтось з нас не захоче “вдягати корону”?

- Нічим не погрожує. Навіть не впевнений що до Темної Орди від якої вам належить врятувати цей світ. Як показала минула війна, кожна зі сторін використовувала темних тварюк, того скоріше з цим ви запізнились. Від Орди світ вже врятували.

- От і добре. От і добре, - задоволена відповіддю двічі повторила я.

32.08.157р.

Маг-Рівік

Школа як завжди зустріла шумом, хоча навчання ще не почалося.

Спочатку зустріла у дворі Олдрі, яка одразу розповіла про шістьох новеньких чужинців. Потім зустріла Соренто, хлопець нагадав про нашу домовленість та що на наступному тижні запросить мене на виставу. В одному з коридорів натрапила на Леорі. Той одразу поцікавився, як пройшло літо біля кордону. А ще він засмутився, що не зустрів мене там. Філла як завжди знайшла в бібліотеці, хлопець сидів над черговою книгою, й нічого не помічав. Аж відволікати зайве не хотілось.

- Я вчора був в деканаті й отримав на тебе розклад, - сказав він й протягнув невеличкий аркуш.

- Нічого не змінилося. Ті ж предмети, в ті ж самі дні.

- А нащо новий графік вигадувати, коли старий справно працює. Ще декана бачив, він просив передати тобі, щоб ти зайшла до нього в кабінет як щойно об’явишся в школі.

- От саме зараз до нього й піду. За розклад - дякую.

- Нема за що, - відповів друг, й знов занурився в читання.

***

Пан Лавер був на місті. В нього навіть знайшлось небагато часу на мене. Ми трохи поговорили. Я розповіла про свої заняття з ментальної магії. Додала що Вальдегор знайшов особистого вчителя, так що хоча б на час це питання було вирішене. Також запропонувала продемонструвати наскільки просунулась в менталистиці. Декан відмовився, але пообіцяв це перевірити найближчим часом.

Розпрощавшись я пішла до дому за Террі. Мені стільки потрібно всього купити, зайвими дві руки не будуть. Навіть якщо вони ельфійські. Проте надійні. Шкода що з Гором тепер рідко буду бачитись. Але сподіваюсь що результат того буде вартий.

Частина ІV

"Осінь 157р."

01.09.157р.

Маг-Рівік

Розпочинати новий семестр у теплиці на мою думку була не дуже вдала ідея, та магістр Лар Кілла вирішила по іншому. Їй здалось доцільним влаштувати практику після відпочинку, тому я не тільки сиділа на рунах й вибирала бруд із-під кігтів, шкодуючи що не захопила рукавички, а й в "Ложці" під час обіду. Це магічне добриво, просто так водою не змивалось, та й заклинання були безсилі.

В таверні під час обідньої перерви майже неможливо було знайти вільного місця. Всім хотілося спілкування після місяця відпочинку. Хтось розповідав як байдикував на канікулах, а хтось хизувався тим, що зміг тимчасово потрапити до особистих учнів, та вивчити щось нове.

За нашим столиком також було тісно, та ми не скаржились. Та й розмова в нас була дещо інша.

- І як вам наші нові зірки? – запитала Фіона тикаючи ложкою в компанію чужинців.

Я й подивилась.

Потраплянці зайняли один зі столиків й похвалялися як добирались з Дорима.