read-books.club » Романтична еротика » Красуня та чудовиська, Надія Борзакова 📚 - Українською

Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

78
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Красуня та чудовиська" автора Надія Борзакова. Жанр книги: Романтична еротика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 64 65 66 ... 73
Перейти на сторінку:
Глава 25

- Еліза? - прохрипів Артур, намагаючись підвестися. Я натиснула обома руками на його плечі, змушуючи опуститися на подушки.

- Не сіпайся, добре? Ти втратив багато крові… Голова паморочиться? Як взагалі почуваєшся? - пролунало так, ніби він отримав легке вогнепальне поранення, наприклад, а не намагався через мене…. Господи, яка користь без кінця це повторювати?!

Артур підняв перебинтовані руки, провів поглядом по шнуру з крапельницею і знову зосередився на моєму обличчі. Безодня розпачу в його очах болем відгукувалася всередині. Сльози душили, опиратися риданням, що накочували, ставало все важче. Я затримала подих. 

- Ти повернулася? – насилу піднявши руку, він торкнувся моєї щоки. Раптом погляд чоловіка потемнів. Несамовитим вогнем у ньому спалахнула злість - синці помітив. - Хто?

- Артуре, ти повинен мене вислухати, - я взяла його долоню в свої руки і трохи стиснула. Сіла навпроти і трохи нахилилася. Тепер наші обличчя поділяли лише кілька сантиметрів. Бажання відтягнути важку розмову було настільки велике, що я була на межі рішення йому піддатися. Виграти ще кілька хвилин. - Але спочатку скажи, як почуваєшся?

- Та начхати…. Нормально, бля, я почуваюся! – проревів він. Але руку не відібрав, лише сильніше стиснув пальці. Зблід від болю, але не послабив хватки, - Елізо, я не розумію нічого! Скажи, якого біса відбувається?

- Я тебе обдурила, Артуре - проковтнути грудку в горлі не виходило, від того голос зривався. - Я не хотіла повертатися до Джейка.

- Навіщо тоді ..., - зблідши ще більше, хрипко прошепотів він.

- Я дізналася, що тобі потрібна інформація з його комп'ютера, і вирішила спробувати її дістати. Адже мене він точно б не запідозрив… Якби… Якби пішла від тебе…

- Ні! Ні! – його жахливий крик перервав мої плутані пояснення. Артур підскочив, сів на ліжку і вчепився пальцями у своє волосся, з силою стискаючи голову.

- Артуре! - я струсила його, потім притиснулася всім тілом, обхопила руками, як могла.

- Ні-і-і-і!

- Поглянь на мене! - у паніці благала я, - Послухай, Артур, я тебе прошу!

- Ти…. З ним…. Через мене!!

- Ні! Ні, чуєш? - струснула за плечі, взяла обличчя в долоні, змушуючи подивитися на мене. - Нічого не було. Я його напоїла снодійним, він вирубався, і я скачала файли! І все! Будь ласка, повір мені.

- Як мені... Як мені це виправити, - ніби не чуючи мене, бурмотів Артур, - Як, твою матір?!

- Нічого не було, - відчайдушно заволала я, - присягаюся тобі, Артуре. Нічого не було! Я не спала з ним!

Він різко обійняв мене. Ні, скоріше стиснув щосили. Гарячі губи чоловіка гарячково торкалися моїх вилиць, губ, шиї. На кілька секунд він закопався обличчям у моє волосся, глибоко і з шумом дихаючи, а потім знову почав цілувати - жадібно, шалено, відчайдушно. Перекинув мене на ліжко, підім'яв під себе, втискаючи в матрац. Висмикнув голку крапельниці з вени і відкинув геть. Одним рухом розірвав безглузду сукню, а потім і білизну. Ніжно, ледве торкаючись кінчиками пальців, що тремтять, провів по шкірі. Так, ніби все ще не міг повірити, що я справді тут. Наче один незграбний рух, і я знову зникну. Так само повільно й обережно увійшов до мене, наповнюючи собою до країв. Він тут, поряд, живий, зі мною і в мені… Сльози текли по щоках, я схлипувала в його губи.

- Боляче?

- Ні, тільки не зупиняйся...

А потім ми довго-довго лежали обійнявшись або скоріше переплішись тілами так, щоб ні сантиметра між ними не залишалося. Облизнула стерті губи – солоні від наших із ним сліз. На повні груди вдихнула його запах. Навіть змішаний з кров'ю, він запаморочливо солодкий. Кров… Чорт, він точно пошкодив шви. Повернулась і, мружачись від життєрадісного сонячного світла, що ллється у вікно, квапливо оглянула пов'язки.

- Ціле все.

- Не бреши.

- Маю право, не знаходиш.

- Ти повинен знати - якби довелося, я б... З ним... Тому що це могло допомогти тебе врятувати. Навіть якщо б потім ти не пробачив, я б все одно…

– Я? Я не пробачив? - простогнав він, - Елізо, я що завгодно б пробачив тобі. Аби до мене повернулася, аби поряд була, хіба не розумієш? Тобі, але не собі... Але навіщо ти... Заради мене пішла на таке... Адже він міг з тобою, що завгодно...

- Тому, що я кохаю тебе, - сховавши обличчя у нього на грудях, проридала я, - кохаю…Як ти міг? Як міг наважитися таке утнути? Після всього, що пережив, всього, що витримав. І тільки тому, що я пішла…

– Я не жив до тебе. І без тебе не буду – не зможу, та й нема чого.

- Артуре, я тебе кохаю, - дивлячись у грозове небо його очей, промовила, розмазуючи сльози по щоках, - Мені ніхто інший не потрібен. Повір, прошу.

Він розстебнув ланцюжок, зняв з нього обручки і надів мені на палець.

Поступово обидва трохи прийшли до тями. Знайшли сили розтиснути все-таки обійми, відірватися один від одного, хоч це завдало майже фізичного болю. Пішли в душ - в іншу ванну, адже в ту ввійти не в змозі. Я принесла з кухні харчову плівку, щоб хоч трохи захистити шви від води. Але потім все одно знову їх обробила, а деякі і перенаклала, адже він їх все ж таки пошкодив. Артур незворушно терпів неприємну і з знеболювальним процедуру. Потім сніданок та укол антибіотика. Не повіривши, що я в порядку, Артур зателефонував Валіку, і той приїхав лише через сорок хвилин. Ідею, що з'явилася, показати йому і шви Артура, я відміла. Будучи впевненою, що правильно надала йому допомогу та враховуючи задовільний стан, ризикувати не варто.

Колишньому босу не вдалося приховати реакцію на погром у квартирі та мій зовнішній вигляд. Блискнувши поглядом у бік Артура, він зажадав залишитись зі мною наодинці. Артур неохоче підкорився.

- Це він? - граючи жовнами, тихо спитав Валентин, замкнувши двері гостьової спальні.

- Ні!

- Елізо, я розумію, що ти його боїшся, але... І на таких управу знайти можна.

- Валік, він не бив мене, - взявши його за зап'ястя, твердо сказала. - Не знаю, що ти там думаєш про Артура і яким його бачиш, але мене він ніколи не кривдив. Ніколи… Він кохає мене. Кохає більше життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 64 65 66 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Красуня та чудовиська, Надія Борзакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"