Читати книгу - "Подружжя мимоволі"

– І він привів нас у порт, любий мій. До того самого контейнера, який розкрили напередодні його передчасної смерті. Але на цьому умертв’я співпрацювати відмовилося, збожеволіло, хотіло відгризти мені голову і ногу напівдроу, і мені ледве вдалося його упокоїти. Прямо у порту.

"А потім довелося ще тягнути назад у відділок", – додумав Тайраш, але не подав виду, що його це якимось чином засоромило.

– Це все? Якось мало для того, щоб негайно бажати мене бачити! – Зронив Тайраш, обернувшись і вчепившись поглядом у людську магиню.

– Не все, звісно! – роздратовано пирхнула Іллейна, щиро ображаючись на підозри у слабкості. – Я на той час не зовсім здохла. Спромоглася створити заклинання для відтворення останніх подій. На крові нашого орка. Вийшло не дуже. Але я можу з упевненістю сказати, що магічний вплив на нього був саме людською магією.

У грудях Раша щось дряпнуло, погане.

– І що вам вдалося ще з'ясувати?

– Майлор записав картинку, якщо тобі цікаві подробиці. Але загалом скажу тобі, що крім трьох орків, що обчистили контейнер, був ще хтось. Не беруся сказати хто саме, але судячи з решток магії... сам розумієш, до якої раси він належить. Описувати зовнішність – дуже просто: трохи вище за середній зріст і чорний плащ з капюшоном. Все. І ця людина взяла одну єдину річ, – Лейна витримала паузу і додала. – Годинник. Без ремінця, ланцюжка. Розміром із долоню. Я погано розглянула, але вони були дивні.

– Не годинник, а компас, – пробурмотів уголос Раш, відчуваючи, як його вмить пробив холодний піт.

Той, хто вкрав компас – точно знає, хто Хранителька. І якщо здогади Тайраша вірні, то ... Шейлін!

– Мені час! – Зронив Раш, зірвавшись з місця. – Візьми вихідний і відіспись. Ти сьогодні чудово попрацювала.

– Як скажеш! – обізвалась збентежена зміною у поведінці начальства Іллейна.

І вже коли дракон був біля самих дверей, спитала:

– Раш, ти її кохаєш?

Не складно було здогадатися про когось мова. І Тайраш навіть розумів, чому колишня коханка це питання поставила.

Раш зупинився. Хотів дати негативну відповідь. Забарився, але... все ж таки мовчки, вийшов у коридор.

Здавалося б просте питання! Але чому він так його збив з пантелику? І чому він не зміг сказати однозначне – «ні»?