Читати книгу - "Душевна музика, Террі Пратчетт"

Смерть Щурів схопив крука за крило й потягнув.

— Гаразд, добре!

Круг глянув на садового гнома. Той рибалив у декоративному ставку. За риб там були скелети риб, але це не заважало їм насолоджуватися життям, чи чим вони там насолоджувалися.

Крук пострибав за щуром, зрідка б’ючи крилами.

В.Д.В. Нудль трохи відійшов назад.

Джимбо, Довбень, Кивун і Паскуда дивилися на нього.

— Нащо всі ці коробки, пане Нудль? — спитав Довбень.

— Ага, нащо? — спитав Паскуда.

Нудль обережно посунув десяту коробку на тринозі.

— Ви, хлопці, бачили колись іконограф? — спитав він.

— О, так... Тобто, точняк, — сказав Джимбо. — Там всередині маленький бісик, який малює все, на що йому вкажеш.

— Це щось типу того, але для звуку, — пояснив Нудль. Джимбо зазирнув під кришку.

— Не бачу там... Тобто, прикол, там не видно бісика.

— Бо його там немає, — сказав Нудль. Це його теж непокоїло. Йому було б спокійніше, коли б там був бісик чи ще щось чарівне. Щось просте й зрозуміле. Усі ці загравання з наукою йому не подобалися. — Отже, «Ссання»...

— «Конспіративна матерія», — перебив його Джимбо.

— Як?

— «Конспіративна матерія», — повторив Джимбо. — Це наша нова назва.

— Нащо ви перейменувалися? Ви ж не пробули «Ссанням» і доби.

— Так, але нам здалося, що та назва заважала нашому успіхові.

— Як вона могла заважати вашому успіху, коли ви вочевидь до нього не йдете? — розлючено спитав Нудль, а тоді знизав плечима. — Так чи інак, хай як би ви назвалися... Заспівайте свою найкращу, не побоюся цього слова, пісню перед цими-от ящиками. Ні-ні, заждіть...

Нудль відійшов у найдальший кут і натягнув капелюха на вуха.

— От тепер починайте, — сказав він.

У блаженній глухоті він спостерігав за гуртом кілька хвилин, аж доки цілковите припинення будь-якого руху не засвідчило, що всі ті злодійства, які вони чинили впродовж цього часу, остаточно вчинено.

Тоді він оглянув ящики.

Дроти в них тихенько вібрували, але звуку майже не було.

Учасники «Конспіративної матерії» товклися навколо нього.

— Ну як, працює воно, пане Нудль? — спитав Джимбо. Нудль похитав головою.

— Нема у вас, хлопці, того, що для цього діла потрібне.

— А що потрібно, пане Нудль?

— Тут ви мене підловили. Щось у вас все-таки є, — сказав він у відповідь на їхні засмучені погляди, — але що б це не було, у вас його замало.

— Е-е... Це ж не означає, що нам не можна буде грати на Відкритому фестивалі, пане Нудль? — спитав Довбень.

— Мабуть, — доброзичливо всміхаючись, сказав Нудль.

— Красно вам дякуєм, пане Нудль!

«Конспіративна матерія» побрела на вулицю.

— Треба нам зібратися, якщо хочемо розворушити публіку на тому фестивалі, — сказав Довбень.

— Ти про що? Тобто... навчитися грати по-справжньому? — спитав Джимбо.

— Ні! Музика, що качає, виходить сама собою. Коли тільки й робиш, що вчишся, ніколи не досягнеш успіху, — сказав Довбень. — Ні, я про те... — він озирнувся. — Нам треба по-іншому вдягтися. Ти про шкіряні плащі подбав, Кивуне?

— Типу, — сказав Кивун.

— Тобто, «типу»?

— Типу шкіряні. Я ходив на Федри до кожум’яків, і там у них була нічо так шкіра, але вся якась... смердюча.

— Гаразд, добре, тоді почнемо над цим працювати сьогодні. А що там із леопардовими штанями, Паскудо? Ми ж ніби обговорювали, що леопардові штани — класна ідея?

Обличчя Паскуди набуло виразу трансцендентного відчаю.

— Я типу трохи дістав.

— Ти або дістав, або ні, — сказав Довбень.

— Ага, та вони типу... — Паскуда розгубився. — Слухайте, я не знайшов крамниці, де про таке би чули, але був тут у нас той цирк на минулому тижні... І я оце там мав розмову з мужиком у циліндрі, ну і ми дешево зійшлися, і...

— Паскудо, — тихо й спокійно спитав Довбень, — що ти купив?

— Дивіться на це так, це типу як леопардові штани й леопардова сорочка, а ще леопардовий капелюх, — добрав слова Паскуда й радісно витер спітніле чоло.

— Паскудо, — у Довбневому голосі вже звучали недобрі басовиті нотки, — ти живого леопарда купив, зізнайся.

— Ну типу такого леопардового, так.

— Ох ти ж божечки...

— Але тупо задешево, практично задарма, всього двадцятка. — І той мужик сказав, що в принципі потрібні нам якості у тварини є.

— А чого він хотів його спекатися тоді? — допитувався Довбень.

— Він типу глухий. Не чув дресирувальника.

— Ну, нам з нього користі не буде.

— Не розумію чому. Нащо штанам тебе слухати?

— ПОДАЙТЕ КОПІЄЧКУ, ПАНЕ.

— Діду, відвали, — сказав Довбень, не озираючись.

— ЩАСТИ ВАМ.

— Щось забагато стало жебраків, каже мій батько, — промовив Довбень, коли вони проштовхувалися крізь натовп. — Каже, Гільдії жебраків треба щось із цим робити.

— Але ж усі жебраки з тієї гільдії.

— То хай не набирають стільки людей.

— Так, але це краще, ніж якби вони по вулицях вештались.

Найменша мозкова активність серед учасників гурту спостерігалася в Паскуди, а тому не заважала йому правдиво бачити світ. Він трохи відстав від товаришів і його непокоїло відчуття, ніби він щойно наступив на чиюсь могилу.

— А цей щось геть кістлявий якийсь, — пробурмотів він.

Інші не звертали уваги, бо повернулися до обговорення теми, що непокоїла їх повсякчас.

— Мені вже та назва «Конспіративна матерія» в печінках засіла, — сказав Джимбо.

— Тупа назва.

— Реально кістлявий він, — сказав Паскуда й попорпався в кишені.

— Ага, мені більше подобалося, коли ми були «Ага», — сказав Кивун.

— Але ми звалися «Ага» тільки пів години! — сказав Довбень[28]. — Учора. Коли перестали бути «Мертвяками» й ще не стали «Свинцевою кулею», згадав?

Паскуда відшукав-таки десять пенні й озирнувся.

— Мусить нам трапитися якась класна назва, — сказав Джимбо. — Зуб даю, як побачим, то одразу відчуєш, що воно наше.

— О, так. Ну, колись нам трапиться назва, про яку ми не будемо сперечатися кожні п’ять хвилин, — сказав Довбень. — Нашій кар’єрі гаплик, коли люди не знатимуть, хто ми такі.

— А пан Нудль казав, що краще, коли не знатимуть, — сказав Кивун.

— Ага, ну але