Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

про те гарній жінці він – галантний кавалер, – не зважився. Тупцяв з ноги на ногу, подумки підбираючи слова, як би їй сказати про відмову делікатніше?… А тим часом незнайомка – подумати тільки! – зважилась вимагати… Роль. РОЛЬ! Це ж треба набратися такої нахабності, аби заявити режисерові прямо у вічі: «Я отримала три рублі за день, але мене це зовсім не влаштовує. («Голубко, – хотів було сказати режисер, – це ти мене не влаштовуєш!» Але стримався). Я хочу роль. Дайте мені можливість подивитися на себе не тільки в дзеркалі!»

«Молода, та рання», – подумав режисер, дивуючись такій нахабності незнайомки. Нездара, а вимагає роль. РОЛЬ!!! Оце так!..

Помовчав (але яка ж вона гарна, просто дух захоплює, лише глянеш на неї) і таки зважився:

– Шановна пані, нам потрібні актриси, а не просто красуні.

Але кралечка подивилася йому прямо в очі і сказала з викликом:

– Мені дуже потрібна роль!..

– Гм… Якщо я почну зараз перераховувати, що мені потрібно, то вам, шановна, доведеться дуже довго мене вислуховувати.

Але вона на своєму затялась. (Ну й нахаба! Така вродлива й така нахабна!)

– Мені потрібна роль!..

Аби відчепитися від настирної прохачки, яка забагла стати кіноактрисою, не маючи ні відповідної фахової освіти, ні досвіду роботи бодай у якомусь там театрику, Гардін вирішив не полемізувати з нею, не встрявати в суперечку, а просто показати їй на двері: адью, мовляв, мадам! Отримали свої три рублі за масовку і ходіть здорові. І бажано, щоб ви тут більше не з’являлися. У нас подібних прохачок ролей – хоч греблю через Москву-ріку гати!..

Подумав і… І не наважився так сказати – надто гарною була претендентка на кінославу. Вирішив її сплавити іншим шляхом.

– Вам потрібна роль? Гаразд! Буде вам роль! Ось, будь ласка, – щось написавши на клаптику паперу, простягнув його красуні, – прошу. Щасливо. А я, вибачайте, зайнятий!

Клаптик паперу, що його Гардін тицьнув Вірі Холодній, виявився рекомендаційною запискою до режисера фірми «Ханжонков і К°» Бауера. (Віра про такого вже чула, адже дивилася фільми, ним зняті.) Правда, Гардін все ж відчув деяку незручність. Бауер може йому пред’явити претензії: що ти сплавляєш до мене нездар!.. Якщо твоя протеже така талановита, як ти нашкрябав у записці і рекомендуєш претендентку мені, то чому сам її не знімаєш?…

І в цьому був резон. Але діло було зроблене, і якась Віра Холодна з рекомендаційним листом – власне, куцою запискою, – режисера Гардіна, зітхнувши, пішла на фірму його конкурента, до режисера Бауера… Пішла, розуміючи, що Гардін її просто перекинув – як м’ячик… Але вибору не мала, тож мусила йти. Бауер – то й Бауер, на безриб’ї, як кажуть… Одне слово, пішла. А сам Гардін через мить і забув про неї. Боже, як він жорстоко прорахувався – наче сам із себе насміявся! І того дня дав найбільшого маху в своєму житті й режисерській практиці, адже тепер честь відкриття Віри Холодної належатиме не йому, як то мало бути, а кінорежисерові і художнику фірми «Ханжонков і К°» Бауеру. Він відразу ж – хоч Віра ще була дещо скованою, – побачив у ній прихований артистизм і людську глибину та неповторну жіночність.

На той час Євгеній Францевич Бауер (Анчаров) був ведучим режисером-художником відомої кінофірми «Ханжонков і К°».

Ханжонкова знали всі – він був найбільш успішним кінофабрикантом тодішньої Росії, і саме до його фірми потрапив такий скарб, як Віра Холодна…

Стрічки тоді привозилися з-за кордону і лише пізніше з’явилися вітчизняні кінофабрики. Першим російським фільмом була картина Василя Гончарова (1908) «Понизовая вольница» – своєрідна екранізація відомої пісні «Из-за острова на стрежень…» про Стеньку Разіна і утоплену ним перську княжну. Потім стали екранізувати руську класику: так звана «Русская золотая серия», куди увійшли «Гроза», «Бесприданница», «Обрыв», «Преступление и наказание», «Каширская старина»… І хоча це були всього лише коротенькі кіноілюстрації до відомих книг, але який у них був успіх!

Олександр Ханжонков народився на Донеччині в селі Ханжонівка (нині селище Ханжонкове) у 1877 році в сім’ї збіднілого поміщика. Закінчив Новочеркаське козаче юнкерське училище і був прийнятий у чині підхорунжого в привілейований Донський козацький полк, розквартирований у Москві.

У 1905 році в чині підосавула звільнився в запас – за станом здоров’я – отримавши належну в таких випадках по закону виплату в сумі 5 тисяч рублів.

Гроші тільки тоді чогось варті, якщо вони укладені в діло. Це розумів відставний підосавул і, прикинувши всі варіанти й можливості, вклав гроші в кінопромисловість, що тоді набирала обертів і мала значне майбутнє.

Вклав і… не прогадав. Спочатку він став пайщиком московської компанії «Гомон і Сіверсен», яка невдовзі увіллється у його власне підприємство, і на її основі Ханжонков організовує на новому обладнанні фабрику по виробництву кінострічок у домі Саввинського заїжджого двору. А вже по весні наступного року створює на паях Торговий дім «Е. Ош і О. Ханжонков», метою якого був прокат у Росії зарубіжних кінофільмів та створення російських кінострічок.

У кінці 1906 року О. Ханжонков звертається до Московської купецької управи із заявою «об учреждении им совместно с тремя вкладчиками Торгового дома в образе товарищества на веру под фирмою «А. Ханжонков и K°» с целью обустройства торговли кинематографическими лентами, волшебными фонарями, туманными картинами, различными машинами и приборами и другими товарами для фабрикации всех этих предметов». Одним з поручителів компанії став відомий банкір Іван Озеров, член Державної ради.

Спочатку Ханжонков займається тільки кінодокументалістикою та прокатом у Росії зарубіжних фільмів, але вже через рік розпочинає знімати вітчизняну картину «Палочкин и Галочкин». Але перша чарка колом – картина так і не була закінчена.

І лише на початку 1909 року виходить на екран перша художня продукція ательє Ханжонкова – фільм «Драма в таборе подмосковных цыган», про яку журнал «Сине-фоно» писав: «…хотілось би вказати на той факт, що ця стрічка є першою, випущеною О. Ханжонковим у вигляді драми, розіграною власною трупою, адже досі згадане ательє здійснювало лише зйомки з натури».

Ательє швидко розгорнуло свою діяльність, працюючи одночасно над кількома художніми та документальними фільмами, які виходять на екран у 1909 році – в тім числі «Песнь про купца Калашникова», «Русская свадьба XVI столетия», «Ванька-ключник» та інші. Для роботи над ними він запрошує початкуючого режисера Василя Гончарова і театральну групу Введенського народного дому, до якої тоді входили Олександр Гончаров, Андрій Громов, Петро Чардинін (пізніше до групи приєднається Іван Мозжухін). Темою картин, які випускав Ханжонков, була екранізація російської класики, народних казок, пісень та романсів.