Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Просто сів за стіл, взяв якусь там ручку, папір і написав?

Шедевр!

Чи згадаймо англійку Мері Годвін Шеллі.

Правда, її батько був яким-не яким, а все ж письменником, мати теж видала якийсь трактат, а сама Мері була цивільною дружиною молодого і дуже відомого поета Персі Біші Шеллі…

У травні 1816 року молоде подружжя подорожувало Швейцарією, на Женевському озері воно познайомилося з Байроном. Часто зустрічаючись, каталися на човні, милувалися горами… Байрон тоді писав «Чайльд Гарольда», а Шеллі – поему «Монблан».

Коли зіпсувалася погода й почалися щоденні нудні дощі, друзі з нудьги надумали, що кожен з них має написати «страшну повість» – для розваги. З усієї трійці «страшну повість» написала лише Мері (до того вона взагалі ніколи не бралася за перо!) – роман «Франкенштейн».

Ще при житті Мері роман її (по суті, проба пера, написаний дощовим літом заради забави, аби розважити друзів) неодноразово «розігрувався» на сцені, по ньому знімали численні кінофільми, телесеріали, він зробив великий вплив на європейську культуру, а його автора таким чином – першою жінкою-фантастом!

Просто так, з нудьги – та ще уклавши парі, – написала дощовим літом якийсь там роман!

Просто пішла Віpa Холодна в кіноательє і стала суперзіркою. Невже й справді все так просто?

А втім, документальний фільм про саму кінозірку називався не без претензій на більшу красивість та ефект: «Тернистый путь славы». Мається на увазі, що у Віри Холодної шлях до слави був тяжким. Насправді ж ніякого тернистого (див. тлумачний словник: сповнений труднощів, злигоднів, страждань) шляху не було. Швидше її шлях у кіно був вистелений трояндами. І вона могла повторити слова Цезаря, сказані ним після перемоги у 47 році над понтійським царем Фарнаком: «Прийшов, побачив, переміг».

Так було і в Холодної: прийшла на студію, знялась і – успіх. Що швидко переріс у колосальну популярність. Який вже тут «тернистый путь».

Вважається, що Віра Холодна сама прийшла на кіностудію – у пошуках заробітку. Тоді стрімко зростав інтерес суспільства до кінематографа, нового виду мистецтв, що його згодом пролетарський вождь назве «найважливішим із всіх мистецтв». Кіно було найбільш масовим і всім доступним видовищем. Тому склад публіки «Великого німого» був найрізноманітнішим – від найбідніших верств населення до багатіїв та аристократів, від бомжів до власть імущих. Найбільшим успіхом тоді – а втім, як і тепер, бо давно відомо: на своїй батьківщині пророка немає, – користувалися фільми іноземного виробництва, хоч чиєсь життя, традиції і звичаї чужих людей не завжди були зрозумілі. Кінодрами були зняті в розкішній обстановці, що вражала своїм блиском та сяйвом, і звільнювали глядачів на якийсь час від побуту і його проблем, як і появи невловимих і загадкових надлюдей типу Фантомасів із багатосерійних фільмів. Коли Віра ходила в кінотеатр, то бачила різношерстну публіку: студенти, жандарми, повії, інтелігенти з борідками і в окулярах, робітники, прикажчики, торгівці, дами вищого світу, чиновники – кінематограф завоював і підкорив усіх. І ніхто не хотів протестувати проти його завойовницьких походів, всі воліли, щоб він і їх завоював, завоював, завоював… Ще А. Серафимович віщував: «Майбутнє царство кінематографа невідворотне».

Віра ходила з чоловіком на всі нові фільми, а коли він пішов на фронт, сама бігала – іноді з сестрами чи з дочками. Але ходила як глядачка, захоплювалася, їй тоді здавалося, що вона побула у якомусь царстві, на яскравому ілюзіоні – сіре життя було зовсім-зовсім іншим, і в кінематографі од нього хотілося сховатися хоч на годину.

Але досить швидко виявилося: вже немає за що навіть білет у кінотеатр купити. Чоловік на фронті, і сім’я позбулася його заробітку.

Віра вирішили сама заробляти. Оскільки ж вона любила театр, не кажучи вже за кіно, то й вирішила спробувати акторського щастя. На її руках на той час залишилася мати з двома малолітніми сестрами і дві дочки самої Віри. У 1915 році Віра й звернулася до кіностудії «Тіман і Рейнгардт» з проханням взяти її на роботу.

Себто на студію прийшла сама, з власної ініціативи і без будь-якого запрошення. (Та й хто б її, тоді ще нікому невідому молоду жінку, запрошував!) На студію кіноательє «Тіман і Рейнгардт» до режисера В. Гардіна. Хтось їй порадив звернутися саме до того режисера. Вона й звернулася. (Про якийсь там успіх, славу вона тоді й думати не думала.)

Така версія № 1.

Але існує ще й версія № 2: режисер В. Гардін сам її загледів – з вікна свого кабінету, – і сам запросив невідому красулечку…

«Сиджу якось я, – через роки згадуватиме він у своїй книжці «75 років життя у мистецтві», – в режисерському кабінеті (в кіностудії Тімана біля Білоруського вокзалу) перед великим вікном, звідки видно міст біля Олександрівського (Білоруського) вокзалу і увесь рух його по Тверській-Ямській вулиці (кінець вулиці Тверської). Мій помічник О. Козловський звернув мою увагу на гарну брюнетку, яка переходила вулицю, прямуючи, мабуть, до нас. (Доля! Сама доля посилала Гардіну шанс прославитись у ролі першовідкривача Віри Холодної, але він так і не зміг цим скористатися! – В. Ч.) Брюнеток і блондинок приходила велика кількість, всі мріяли про «королівський трон». Але це з’явилася до мене Віра Холодна. Струнка, гнучка, колишня танцівниця, вона сиділа переді мною, опустивши красиві вії на чаруючі очі і говорила про те, що хоче спробувати свої сили на екрані».

Гардін тоді працював над фільмом «Анна Кареніна» за романом графа Толстого, він і увів – якраз не вистачало статистів, – Віру Холодну в групу «гостей на балу». Так, власне, відбувся кінодебют майбутньої «королеви екрана». (Хоча є непевні дані, що кількома місяцями раніше, влітку 1914 року, Віра Холодна знялася на фірмі Талдикіна, але, мовляв, тодішня її поява на екрані залишилася зовсім непоміченою – буває!)

А далі події розвивалися однаково – що за першою версією (Віра сама прийшла на студію у пошуках заробітку), що за другою – її загледіли з вікна і запросили. Після того, як Гардін того дня закінчив зйомки, його відгук про якусь Віру Холодну, яка щось там «зіграла» в групі статистів – гості на балу, – був не вельми схвальним. Точніше, зовсім-зовсім несхвальним: з неї нічого не вийде. (Пізніше він так згадуватиме: «Подивившись на роботу Віри Холодної у масовці, я подумки поставив діагноз (їй дали роль безсловесної красуні-італійки, годувальниці маленької донечки Анни): з неї нічого не вийде!»)

Але сказати