Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

Полковник О. Загородський оглядає 1-й Запорізький імені гетьмана П. Дорошенка піхотний полк Запорізької дивізії, яким він командував, 1918 р.

Протягом існування Української Держави вплив Німеччини на внутрішнє життя України досяг апогею. Якщо в період Центральної Ради українська влада намагалася хоч якось обмежувати свавілля німецького командування (переважно апелюванням до депутатів-­соціалістів німецького парламенту), то П. Скоропадський мусив «віддавати борги» німцям, які допомогли йому прийти до влади, і бути значно поступливішим до їхніх вимог.

Повернення до порядку й стабільності, звичайно, не могло оминути Збройні сили. Уже 21 травня 1918 р. начальник Генерального штабу отаман (підполковник) О. Сливинський та його помічник отаман (полковник) М. Какурін подали військовому міністрові доповідь, у якій пропонували відмовитися від «революційності» під час організації армії. Серед іншого пропонували повернутися до системи військових рангів (звань) замість наявної системи титулувань військових за посадами, як це робили за часів Центральної Ради. Цю пропозицію схвалило нове керівництво Української Армії, і 16 червня 1918 р. видано наказ Військовій Офіції ч. 221474, у якому наголошено на потребі відновлення таких підвалин нормально організованої армії, як дисципліна, бойові відзнаки, традиції тощо. Відповідно до цього проголошено наказ Гетьмана П. Скоропадського про повернення всім військово­службовцям України тих рангів і станів475, «які вони займали до большовицького перевороту»476. Відмову від «революційних засад» було продемонстровано навіть наочно: у цьому ж наказі ч. 221 затверджено як розрізнення рангів і станів погони477, від чого за Центральної Ради принципово відмовилися.

474

ЦДАВО України. — Ф. 1077. — Оп. 5. — Спр. 10. — Арк. 145—149.

475

Терміни «ранги і стани» відповідали російським термінам «чины и звания» та сучасному «військові звання».

476

ЦДАВО України. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 31. — Арк. 112.

477

ЦДАВО України. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 31. — Арк. 112 зв.

Австрійський офіцер оглядає Сірожупанну дивізію, 1918 р.

Відповідно до «Законів про тимчасовий державний устрій України» «Верховним Воєводою Української Армії і Фльоти», тобто Верховним головнокомандувачем Збройних сил, був Гетьман. Центральним органом виконавчої влади, на який було покладено безпосередню роботу з розбудови Збройних сил Української Держави — Української Армії, було Військове Міністерство, що складалося з 13-ти Штабів та Управлінь478. Організація Збройних сил базувалася на територіальному принципі. Згідно з планом організації Української Армії, що його в середині вересня 1918 р. остаточно ухвалила Рада Міністрів, територію держави поділили на 8 корпусних районів у складі двох дивізійних округів479.

478

Монкевич Б. Організація регулярної армії Української Держави 1918 року // Україна в минулому. — Вип. 7. — Київ — Львів, 1995. — С. 69.

479

Монкевич Б. Організація регулярної армії Української Держави 1918 року // Україна в минулому. — Вип. 7. — Київ — Львів, 1995. — С. 87.

Почесна сотня Сірожупанної дивізії Армії УНР у Володимирі-Волинському, 1918 р.

Загальна організація війська Української Держави була встановлена ще за Центральної Ради. Вона передбачала створення восьми корпусів, кожен з яких розташовувався на території однієї з восьми губерній, що входили до складу Української Держави. Кожен корпус мав складатися із двох піших дивізій (по 4 піші та 4 легкі гарматні полки), важкої гарматної бригади (2 важкі гарматні полки) та інших частин. Крім того, чотири корпуси отримали ще по одній кінній дивізії (4 кінні полки, 1 кінно-гарматний полк), один корпус — кінну бригаду (2 кінні полки), три корпуси — по 1 кінному полку480. Планували створення й окремих частин, підпорядкованих безпосередньо Військовому Міністерству.

На початку існування Української Держави зміни в організації війська були здебільшого косметичні: наприклад, на початку червня 1918 р. замість назв за регіоном розташування корпуси отримали номери. Лише у вересні 1918 р. було проведено більш ґрунтовну реорганізацію, яка полягала у зменшенні кількості піших і легких гарматних полків у кожній пішій дивізії з 4 до 3481. Найвірогідніше, це було зумовлене неможливістю укомплектування частин достатньою кількістю старшин.

480

Тинченко Я. Українські збройні сили березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — С. 200—201.

481

ЦДАВО України. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 10 — Арк. 69—69 зв.

Гетьман П. Скоропадський обходить стрій Сірожупанної дивізії. Київ, 1918 р. Із колекції В. Подгорного

Відносно спокійний час дав змогу завершити формування реєстру кадрових частин482, відпрацювати їхні штати і ще багато дрібних деталей організації, постачання, військового судочинства, підготовки кадрів та інших питань, які є дуже важливими для нормального функціонування війська. Протягом літа — осені 1918 р. через Раду Міністрів було проведено пенсійний статут армії та різні закони щодо військової служби (серед них закон від 24 липня 1918 р. про загальну військову повинність), організовано військове судочинство, реорганізовано військово-санітарну службу та інтендантуру. Серед іншого — Головний інтендант став 2-м товаришем (заступником) Військового Міністра, що свідчить про те значення, яке нове керівництво приділяло організації постачання в армії483.

Проте попри чисельність документів щодо військового будівни­цтва досягнення в цій сфері були не такими вагомими, як може видатися спершу. По-перше, тоді перспектива появи в Української Держави могутньої армії не відповідала інтересам Німеччини та Австро-Угорщини, які намагалися максимально сповільнити роботу з формування українського війська. По-друге, «від логічних ... досить прагматичних і фахово вивірених рішень до їх утілення в життя виявилась «дистанція величезного розміру»484. Так, протягом шести місяців організаційної праці Військове Міністерство Української Держави не спромоглося зробити основного: на листопад 1918 р. кадри Української Армії досі не були повністю сформовані485. Незважаючи на велику кількість старшин колишньої Російської армії, які перебували на території України, у частинах їх дуже не вистачало. Ще гірша справа була з підстаршинами, котрі на загал ставилися до Української Держави не дуже лояльно. Крім того, платня підстаршин та козаків була відносно малою, що не заохочувало добровольців іти до війська, а призначений іще за часів УНР на травень 1918 р. призов було скасовано через наполягання німецького командування. Лише восени 1918 р. німці дозволили провести призов, що збільшив кількість козаків у частинах. Однак влада відклала призов на березень 1919 р., очевидно, побоюючись появи в армії антигетьманськи налаштованих козаків. Єдине, що насмілилося