Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

Незнайомець підняв вільну руку:

— Хвилинку! Я ще не знаю, хто ви такий.

— Я — Джон Мендрейк, державний службовець. І ви про це чудово знаєте!

— Цього мало. Мені потрібні докази!

Натаніель вибалушив очі:

— Ось, бачите? — він показав собі на потилицю. — Криваво-червоне перо!

Незнайомець придивився:

— Як на мене, воно радше цеглясто-червоне.

— Криваво-червоне! А коли ні, то воно стане таким, якщо ви не припините верзти дурниці й не перейдете до діла!

— Ну., гаразд. Але спочатку, — незнайомець прибрав чудернацьку позу, — я мушу переконатися, що за нами ніхто не стежить. Відійдіть назад!

Він підніс свій моторошний свічник до обличчя і вимовив якесь слово. Бліде полум’я вмить вибухнуло й перетворилося на вогняне кільце, яке зависло між ними в повітрі. Ще один наказ — і кільце почало швидко ширшати, наче коло на воді, розпливаючись по всьому цвинтарю. Натаніель помітив, як кажан каменем звалився з гілки за секунду до того, як вогняна смуга пролетіла повз нього. Що сталося з кажаном, він не побачив: кільце полинуло за межі цвинтаря й хутко розтало вдалині.

Агент кивнув:

— Тут безпечно. Тепер можна й поговорити.

— Мені знайома ця штучка, — мовив Натаніель, показавши на свічку, що знову набула попередніх розмірів. — Це Вогняне Коло, яке створює біс. Щоб його викликати, не треба ніяких решток мерців. Усім цим готичним мотлохом тільки простолюд лякати. На мене він не діє, Арлекіне.

— Можливо... — висохла рука зникла під каптуром і щось там замислено почухала. — Та навіть якщо й так, ви надто прискіпливі, Мендрейку. Ви зневажаєте основні підвалини нашої магії. А вони не такі охайні й чисті, як вам здається. Кров, жертвоприношення, смерть... ось що ховається за кожним нашим закляттям! Усі ми, врешті, покладаємось на той самий «готичний мотлох».

— Тут, у Празі, — можливо, — відказав Натаніель.

— Не забувайте: сила Лондона базується на силі Праги! Тож... — голос Арлекіна раптом посерйознішав. — Біс повідомив мене, що ви тут із секретним завданням. Яке це завдання? І які відомості вам потрібні?

Натаніель швидко і з певним полегшенням переказав головні події кількох останніх днів. Незнайомець у каптурі слухав його мовчки.

— То в Лондоні з’явився ґолем? — перепитав він, коли Натаніель закінчив. — Чудасія, та й годі! Ось вам і «готичний мотлох» поруч із вами, до вподоби вам це чи ні. Цікаво...

— Цікаво й зрозуміло? — спитав з надією Натаніель.

— Оце вже не знаю. Та можливо, я зумію роздобути для вас деякі подробиці... Лягай! Мерщій!

Агент хутко, мов гадюка, простягся на землі. Натаніель без вагань зробив те саме. Він лежав, занурившись обличчям у цвинтарний бруд, і чув кроки кованих чобіт по бруківці за огорожею. Вітер доніс слабенький запах тютюнового диму. Кроки стихли. За хвилину агент потихеньку підвівся.

— Патруль, — пояснив він. — На щастя, вони нічого не чують за смородом своїх цигарок. Поки що ми в безпеці.

—То ви казали... — нагадав Натаніель.

— Так. Насамперед про походження ока ґолема. Кілька таких речей є в магічних сховищах, які належать чеському урядові. Празька Рада нікого не допускає до них. Як мені відомо, з магічною метою їх ніколи не використовують: вони мають лише символічне значення, бо ґолеми завдали серйозного збитку Ґледстоновій армії під час його першої європейської кампанії. Кілька років тому один такий камінь було викрадено, й відшукати крадія так і не пощастило. Я вважаю — майте на увазі, це тільки припущення! — що це той самий камінь, який згодом було виявлено в колекції вашого приятеля Саймона Лавлейса.

— Пробачте, — напружено промовив Натаніель, — але він мені не приятель.

— Еге ж, тепер він нікому не приятель! Бо він зазнав поразки. А якби переміг, ви дослухалися б до кожного його словечка й запрошували до себе на обіди! — з-під каптура долинуло гучне презирливе пирхання. — Потримайте-но свічку. Мені треба випити.

— Тьху! Яка вона бридка й холодна... Пийте скоріше!

— Зараз.

Арлекін заходився порпатись у бганках свого пальта. Невдовзі його руки витягли темно-зелену закорковану пляшку. Агент відкоркував її, й вона зникла в тіні його каптура. Щось виразно забулькотіло. В повітрі міцно запахло хмільним.

— Отак буде краще! — невидимі губи прицмокнули, корок повернувся до пляшки, а пляшка — до кишені. — Давайте-но сюди свічку. Ви її не пошкодили? Вона трохи крихка... Отже, — провадив Арлекін, — можливо, Лавлейс мав намір скористатись цим оком сам. Та все одно смерть зашкодила цьому задуму. І тепер хтось інший — може, його колишній спільник! — викрав око в нашого уряду і знайшов для нього застосування... А тут уже починається найважче.

— Потрібне ще й формотворче закляття, — зауважив Натаніель. — Його слід написати на пергаменті й покласти до рота ґолемові, щоб той ожив. Цього закляття всі ці роки ніхто не знав... Принаймні — в Лондоні.

Агент кивнув:

— Можливо, цю таємницю справді втрачено. Також можливо, що в Празі її знають, але поки що марнують без діла... Зараз Раді нема чого сваритися з Лондоном: британці надто сильні. Чехи воліють засилати до Лондона шпигунів і дрібні диверсійні групи для тихої роботи. А цей ваш ґолем... для чехів це надто драматичний хід — він може спричинити негайне британське вторгнення. Ні, як на мене, вам треба шукати якогось одинака — людину, що має власну, особисту мету.

— Де ж мені шукати її? — запитав Натаніель. Він мимоволі позіхнув: ще з учорашньої пригоди в Британському музеї він так і не зімкнув очей. День випав дуже клопіткий.

— Треба подумати...—агент на кілька секунд замислився. — Для цього мені потрібен час. Нам краще зустрітися наступного вечора. Тоді я назву вам деякі імена, — він по-театральному загорнувся в пальто. — Шукайте мене...

— Сподіваюсь, — перервав його Натаніель, — ви не скажете «під шибеницею», або «біля плахи», чи ще в якомусь моторошному місці?

Незнайомець пихато випростався:

— Сміх та й годі. Як ви могли подумати!..

— От і гаразд.

— Я хотів запропонувати вам зустріч біля чумних ям на Гібернській вулиці...

— Ні!

Агент, здається, неабияк образився.

— Добре, — буркнув він. — Тоді о шостій на Староміській площі, біля візка з хот-догами. Це місце вам до вподоби?

— Так, цілком.

— Тоді