read-books.club » Фентезі » Око ґолема, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

21
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Око ґолема" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Око ґолема, Джонатан Страуд» була написана автором - Джонатан Страуд, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Око ґолема, Джонатан Страуд" в соціальних мережах: 

Ми знову в Лондоні, контрольованому чарівниками, яким служать джини, африти, фоліоти та інші химерні мешканці світу духів. У юного мага Натаніеля — тепер уже помічника міністра внутрішніх справ — новий клопіт. У місті почастішали таємничі атаки на магічні установи й заклади. Дедалі нахабніше поводиться підпільна організація «Спротив», що взяла собі за мету повалити владу чарівників. І найголовніше: у Лондоні з’явився ґолем — моторошне велетенське чудовисько, непід­датливе до будь-якої зброї й заклять, яке нищить на своєму шляху геть усе. На наших героїв — Ната­ніеля і його норовистого, але могутнього джина Бартімеуса чекають нові випробування і неймовірні пригоди...
Це захоп­ливе продовження повісті «Амулет Самарканда» не зали­шить бай­дужим жодного читача будь-якого віку.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 136
Перейти на сторінку:

Філіпі

Простолюд:

КІТІ ДЖОНС

ЯКУБ ГІРНЕК

Пан Т. Е. ПЕННІФІЗЕР

ЕНН СПВЕНС

ФРЕД ВІВЕР

СТЕНЛІ ГЕЙК

НІКОЛАС ДРЮ

КЛЕМ ГОПКІНС

А також інші члени Спротиву

Духи:

БАРТІМЕУС   Джин, слуга пана Мендрейка

КВІЗЛ   Джинія, служниця пана Ффаукса

ШУБІТ   Джин, слуга панни Вайтвел

НЕМІАДЕС   Джин, слуга пана Теллоу

СІМПКІН   Фоліот, слуга пана Пінна

А також численні інші африти, джини, фоліоти й біси

Оцифровано телеграм-спільнотою БУКХАБ для всіх українців.

Цю та інші книги можна знайти в телеграм-каналі.

Підтримуйте українських видавців.

Якщо вам сподобалась книга — обов'язково придбайте паперову.

Пролог

Прага, 1868

У сутінках одне за одним спалахували ворожі вогнища — їх було помітно більше, ніж будь-якої з попередніх ночей. Вогнища мерехтіли серед сірих долин, мов осяйні самоцвіти: здавалося, немовби з-під землі з’явилося зачароване місто. За нашими ж мурами, навпаки, будинки стояли з затуленими віконницями й пригашеним світлом. Усе химерним чином перевернулося: Прага поринула в мертву темряву, а землі довкола міста палали життям.

Вітер невдовзі вщух. Кілька годин перед тим він шаленів — лютий західний вітер, що приносив нам вісті про пересування загарбників: гуркіт штурмових машин, голоси вояків і тварин, зітхання полонених духів, пахощі чарів. Тепер же вітер напрочуд хутко зник — і в повітрі запанувала тиша.

Я ширяв високо над Страхівським монастирем, не виходячи з кола величних міських мурів, які сам і побудував три століття тому. Мої шкірясті крила ворушилися міцно й повільно; мої очі проглядали всі сім рівнів аж до обрію[1]. Видовище було, правду кажучи, невтішне. Британське військо ховалося за магічним Укриттям, проте хвилі його могутності вже сягали підніжжя Празького Граду. В темряві неясно видніли аури величезного натовпу духів; щохвилини короткі здригання рівнів провіщали прибуття їхніх нових загонів. Темними полями цілеспрямовано пересувалися в різних напрямках групи людей-вояків. Посередині громадилася купа величезних білих наметів, що скидалися на яйця птаха Рока; довкола них, мов павутиння, висіли Щити та інші закляття[2].

Я поглянув на вечірній небосхил. Там клубочились чорні гнівні хмари, трохи підфарбовані жовтим на заході. На величезній висоті — поза досяжністю Вибухів — кружляли шість невиразних цяток, майже невидимих у сутінках. Вони поволі посувалися проти сонця, востаннє оглядаючи наші мури й перевіряючи силу нашого захисту.

До речі, й мені не завадило б зробити те саме...

Біля Страхівської брами — найдальшого та найвразливі-шого місця в мурах — височіла старовинна укріплена вежа. Давню браму було замкнено потрійним замовлянням і незліченними засувами, а похмурі зубці на вершині вежі їжачилися списами недремних вартових.

Принаймні мали їжачитись.

Я летів до вежі — з головою яструба, зі шкірястими крилами, схований за примарною завісою. Я нечутно ступив босими ногами на високий кам’яний гребінь. Я чекав різкого вигуку вартового, миттєвої реакції готових до бою вояків.

Однак нічого не відбулося. Знявши з себе Укриття, я прислухався — чи не чути хоч найменшого запізнілого вияву пильності. Тоді кахикнув. Знову нічогісінько!

Частину муру було загороджено мерехтливим Щитом, за яким причаїлися п’ятеро вартових[3]. Щит був завузький — на одну людину чи якнайбільше трьох джинів. Тому за ним не вщухала добряча штовханина.

— Та годі вже! Скільки можна?!

— Прибери пазурі, ти, бевзю!

— А ти посунься! Кажу тобі: в мене дупа з-за Щита стирчить! Ще побачить хто!

— Ну, це вже забезпечило б нам перемогу...

— Годі крилами вимахувати! Мало око мені не вибив.

— А ти перетворись на щось менше. Може, на глистюка?

— Якщо ти знову пхнеш мене ліктем...

— Хіба я винен? Це отой індик Бартімеус поставив нас сюди...

Отакі, як бачите, нехлюї та бовдури. Гадаю, переказувати це повністю не варто. Воїн з головою яструба згорнув свої крила, ступив уперед і привернув увагу вартових, спритно зацідивши їм міцного ляпаса, одного на всіх[4].

— Оце такі вартові?! — гримнув я. Довго воловодитись тут мені не хотілося — півроку постійної військової служби добряче підточили мою сутність. — Ховаєтесь за Щитом, сваритесь, мов перекупки... Що я наказав вам?! Пильнувати!

Вартові щось винувато бурмотіли, совалися й тупилися в підлогу. Аж нарешті жабеня підняло лапку.

— Пробачте, сер... пане Бартімеусе, — промовило воно. — Яка користь із нашого сторожування? Британці ж усюди — і на небі, й на землі. Ми чули, що в них там ціла когорта афритів. Це правда?

Примруживши очі, я націлив свій дзьоб до обрію:

— Може, й правда.

Жабеня застогнало:

— А в нас — ні однісінького, еге ж? Після того, як прикандичили Феба. А ще кажуть, ніби в них є мариди, й чимало. А в проводиря ще й посох, нівроку потужний. Подейкують, ніби він цим посохом сам-один розгромив і Париж, і Кельн. Це теж правда?

Вітерець поворушив пір’я на моїй голові.

— Може, й правда.

Жабеня зойкнуло:

— Ой! Просто жах, авжеж? Тепер ми пропали! Цілий день до них прибувають нові й нові загони духів, а це означає тільки одне: вночі вони підуть в атаку. До світанку ми всі погинемо!

Еге ж, добрячий буде бойовий дух у нашого війська після таких розмов![5] Я торкнувся його бородавчастого плеча:

— Послухай-но, синку... як тебе звуть?

— Наббін, сер.

— Наббін... Отож, Наббіне, не треба вірити першим-ліпшим чуткам. Авжеж, британська армія потужна. Ба більше, потужніше військо я навряд чи бачив. Але нехай так! Нехай у них там мариди, легіони афритів, цілі бочки горл!

1 2 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Око ґолема, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Око ґолема, Джонатан Страуд"