Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— У нашому світі ми віримо не в природу. У нас є безліч релігій, безліч вірувань. Але особисто я вірю в Бога. Бог – це Вища Істота. Бог – бачить усе, що відбувається у душі людини, всі його вчинки. Бог живе в кожній добрій людині, всередині, — вона торкнулася своїх грудей. - Бог - це любов, і в Трістані живе Бог, а всередині вас - ні. Це вас не можна пускати до храму. Бога можна називати по-різному, тут це Матір Природи. Але суть не змінюється. Вона теж все бачить і ви всі, — вона окинула поглядом послушників з вилами позаду Діяна, — ви всі після смерті перетворитеся на корчі й на таку саму землю, яку кидали сьогодні в людину. - Вона нахилилася, і  набравши жменю землі, кинула її в Діяна.

Народ довкола охнув в унісон. Джейн гадки не має, що вона накоїла: обсипати землею можна лише щось протиприродне і моторошне. Трістан боявся наслідків, які можуть спіткати Джейн, але для нього її вчинок так багато означав. Адже всі ці люди обсипали його землею. І вона відповіла їм тим самим. Трістан не вартував такого відважного вчинку, але він був шалено вдячний дівчині.

Для Діяна обсипати землею можна було лише зло. Він почервонів до коріння волосся, здавалося, що його мухтан злетить від обурення.

Він прокричав, гнівно розбризкуючи слину на Джейн:

— Ти сидітимеш у в'язниці... Довго.

І, повернувшись, він пішов назад до храму. Послушники побігли за ним, на ходу вставляючи вила у великий кошик, що стояв перед входом до храму. Натовп продовжував стовбичити на місці, наче нерухомі квіти у вазонах храму.

Невідома хвиля почала підкочувати до горла Трістана. Здавалося, в його легенях уже не залишилося повітря. Він захотів піти звідси якнайшвидше, але побачив, що люди оточують його з усіх сторін і ніде не має проходу. Він пішов прямо на натовп, який з вереском розбігався, не бажаючи торкнутися його навіть краєм плаща чи сукні. Він не міг навіть попрощатися з Джейн або хоча б сказати їй слова подяки. Від усієї його рішучості та сміливості не залишилося й сліду. Він знову відчув себе недолюдиною, яку зневажають інші. Понад десять років він мріяв вийти з сірого будинку на волю, але ця свобода виявилася ще більш гнітючою, ніж його ув'язнення. Він хотів якнайшвидше побачити "своїх" ”людей зеленої води”. Може, йому варто поклонятися “зеленій воді”, адже Мати Природа глуха до його бажання прийти в її храм. Або він насправді щось протиприродне, чому там немає місця.

                                                                              * * *

    З руки короля викотився діамант. Він не встиг схопити його, і камінь впав на підлогу, відкотившись до веранди. Фелікс підвівся, думаючи про те, скільки ж усім цим істотам треба навішати на себе коштовностей, щоб їм нарешті було достатньо.  Рада постійно виступала з проханням створити нові камені. Іноді він дійсно міркував над тим, чи не харчуються ними вельможі. Але скоріше за все, вони харчуються ним самим, вигадуючи нові  предмети розкоші та інші дурниці.

Він окинув поглядом вхід на балкон у пошуках каменю, коли почув сильний гомін. Спочатку він вирішив, що це сирена, але потім зрозумів, що гомін складається з сукупності безлічі голосів. Що там відбувається? Фелікс вийшов на балкон і побачив вдалині, біля храму Матері Природи, скупчення людей. Селяни, впереміш з леді та вельможами палацу, махали руками та галасували, а потім завмерли єдиним стадом, не рухаючись і не видаючи звуків. Фелікс подумав, що так органічно вони ще ніколи не виглядали. Невідомо, що там трапилося, але це чудово пахне чимось новим. Може нарешті сталась цікава подія. Хоча, знаючи цих простаків, навряд чи можна очікувати чогось екстраординарного. Люди, маленькими крапочками почали поступово розбрідатись у різні боки, поки двір перед храмом зовсім не спорожнів.

Несподівано, без стуку, до кімнати увірвався Епс Фендерсон і спрожогу заторохтів:

— Ваша величність, вибачте за вторгнення.

Як вчасно. Зустріч бовдурів закінчена і зараз він почує її причину.

- Що там? — у душі він мріяв, щоб подія була хоч трохи цікавою.

— Козлоногий був сьогодні в храмі Матері природи, — Фендерсон сказав це так швидко і з такою огидою, ніби з його рота виповзав черв'як, а не фраза. - І це ще не все. Його обсипали землею, а він все одно не йшов. І... Парафіяни виштовхували його вилами, і ця дівчина Джейн,  вона була з ним і вона... вона вдарила одного з людей як... як коваль молотом по металу або як рубають дрова, ударила людину рукою, а потім Козлоногий вдарив іншого копитом. І найстрашніше... вона обсипала Діяна землею! — його очі були розширені від жаху та обурення, а руки шалено тремтіли.

Фелікс повільно опустив і підняв повіки. Його очікування справдилися.

- Добре, ти вільний.

Епс виглядав приголомшеним. Бідолаха, мабуть, сподівався, що завдяки цій події і внаслідок гніву короля в Айронвуді нарешті пройде злива.

— Ви матимете якісь розпорядження? Діян наполягає на особистій та негайній зустрічі з вами. Він хоче, щоб ви відправили Джейн і Трістана в темницю негайно.

— Розпоряджень не буде. Передай Діяну, щоб продовжував виконувати свою службу Матері Природи. Я не можу зустрітись з ним особисто.

- Ви не відправите Джейн у в'язницю? Адже вона влаштувала казна-що! З такими темпами вона скоро нас усіх знищить. Вона завдала шкоди людині. Цей парафіянин приходив разом із Діяном. На його щоці, якесь моторошне почервоніння від її удару! Його вже оглядає травник. Хоча б покарайте Трістана! Як він наважився махати своїми копитами? - Епс був такий схвильований, що "якесь моторошне почервоніння" красувалася вже на його власному обличчі.