Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Діян монотонно читав молитву:

— Завдяки Матері Природи, листя деревіє золото в небі, вогнії в багаттях, — він підняв руки до неба, — жити славніше в морі квітів. Сила, сила у повітрі...

Раптом він замовк. Настала неприродна тиша. Трістан завмер. В його душу проникла невідома тривога. Зловісну тишу зруйнував гучний голос Діяна:

— Вона зайшла до храму без золотого вінка?

Трістан обернувся і побачив, що всі присутні дивляться на Джейн. Раптом якась страшнюща бабця скинула свій довгий гачкуватий палець, уткнувши його прямо на Трістана, і заволала:

- Вона притягла сюди Козла! Храм Матері Природи осквернений.

Десятки очей на чолі з розгніваним поглядом Діяна перекинулися з Джейн на Трістана. Храм заповнився зливою безлічі голосів, ворчань та зойків. Прислужники ніби по команді кинулися до Трістана і, оточивши його, почали сипати на нього землю, бурмочучи під ніс молитви. Абсолютно всі парафіяни заворожено дивилися цю виставу. Усюди звучали зітхання та вигуки найчутливіших леді та дівчат із села. Джейн, що стояла біля стіни за десять кроків від нього, останньою зрозуміла, що вона більше не є головною проблемою Діяна, а Трістан помічений і оточений, як найстрашніше чудовисько. Вона обернулася і, побачивши все, що відбувається, кинулась йому на поміч. Один із прислужників кинув свій мішок із землею на підлогу, і кинувся до Джейн, перекривши їй дорогу.

- Дурна, не підходь до нього близько!

— Він осквернив наш храм. Мати Природи покарає нас усіх через зіпсовані ноги, що ступили на святу землю, — вигукнула якась чорнява панночка.

Трістан почував себе ніби уві сні: водночас прекрасному та жахливому. Він навіть не одразу відчув, що йому на голову  сиплеться земля. Храм, настільки чарівно оточений квітами, наповнений золотавим світлом, що важко було уявити, що люди можуть бути жорстокими в такому місці. Але обкиданням землі вони не обмежилися. Раптом довкола нього з'явилися люди з вилами. Вони почали злегка тицяти в нього, поштовхами спрямовуючи його в напрямку виходу, немов тварину, яку заганяють в загін до решти стада. Він навіть не бачив, хто саме тримав ці вила, адже, не дивлячись на легкість натиску, він все одно був змушений відступати.

 Джейн тим часом прорвалася крізь руки, що тримали її, і навіть змогла вихопити чиїсь вила. Скрізь панувала метушня, та через те, що в такому святому місці не можна  гомоніти, якась на диво тиха метушня. Трістан помітив, як Джейн наполегливо намагалася відганяти від нього людей. Якоїсь миті Джейн зробила незрозумілий мах рукою і послушник, що старанно вчепився у свої вила, впав на підлогу. По храму пройшло приголомшливе жіноче "Ох". Що то був за рух? Вона вдарила його? Людину? Трістан дізнався сьогодні сповна про насильство в її світі, але не думав, що вона сама може вдарити людину. У цій ситуації в його думках лунало лише одне питання - чому він сам не прибирав їх знаряддя за всяку ціну? Вони заганяли його, наче худобу, і при цьому вони практично не завдавали йому фізичної шкоди, але з кожною секундою вбивали в ньому все те, що хоче жити. А жити, і головне хотіти жити – це важливо. Важливо. Джейн сказала сьогодні, що страх не має значення, коли щось справді важливо. І Трістан, різко скинувши ногу, потрапив своїм масивним копитом у найближчого послушника. Той голосно ойкнув, відступив і звалився на когось із парафіян. Пролунав оглушливий тріск одного з величезних вазонів із квітами. Жителі села кинулися збирати землю з горщика і відразу кидали нею в Трістана. Якась рудоволоса дама кинулася рятувати квітку, що випала з вазона, але що вона з нею зробила, він так і не побачив, бо натовп уже виштовхав його з храму.

Усі миттю висипали надвір. Кожен починав кричати й тараторити, як тільки опинявся за межами святого місця. Здійнявся оглушливий гул з людських криків і голосного завивання Діяна, який читав молитву. Жителі села, що проходили повз по своїх справах, зупинялися і спостерігали видовище, що розгорнулося перед ними.

Трістан перебував у заціпенінні. Все так швидко відбувалося, що він взагалі не встигав усвідомити, що саме діється.

- Зупиніться! — цей крик був такий потужний, що всі замовкли. Трістан остовпів від раптової тиші. Усі дивилися на Джейн. Судячи з усього, кричала саме вона.

- Зупиніться! Що ви робите? У храм прийшла людина, що бажає помолитися, так само як і ви. Що ви влаштували? - Джейн вся розчервоніла, кричала, навсібіч махаючи руками.

Назустріч їй вийшов Діян:

— Це ми влаштували? Я так і знав, що ти ніяка не месія, а просто ще одна істота, яка напала на нас. Ти вдарила парафіянина і він, — Діян гнівно тицьнув пальцем у Трістана, — дозволив собі підняти своє гидке копито на служителя Матері Природи. Я ніколи не чув, щоб люди причиняли шкоду собі подібним. І сьогодні ви – дві невідомі істоти вперше зробили це на святій землі Айронвуда! Ви – дві тварини! Два чудовиська!

Слова Діяна сприйняли неоднозначно. Натовп перебував у явному збентеженні. Адже ненавидіти Трістана було само собою зрозумілим, але додати до цього числа Джейн, вони були явно не готові. Назвати таку чудову дівчину чудовиськом явно припало до смаку не всім. Тим більше практично ніхто не бачив, як вона вдарила послушника. Усі мовчали. У душі Трістана назрівав ураган зі злості та обурення. Він сердився не за ставлення людей до себе. Його сердило те, що Діян зіставив Джейн на один рівень з Трістаном, обізвав її чудовиськом.

Джейн підійшла до Діяна: