Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Інколи його балаканина дратує, що хочеться чимось її зупинити. Цілую його. Глибоко та, мабуть, злегка зухвало. Водночас не вірю, що все це сама роблю.

Адо, ти пам'ятаєш кого цілуєш? Але зараз чомусь плювати. І чому? Через відчуття провини в цій дурній ситуації? Через страх? Чи може скуштувала чоловіка та нині дах рве? Можливо, все в купі… Напевно, саме так…

Продовжую цілувати. Не даю йому ініціативу, а Липовський наче й не хоче її брати – дає мені волю. Його руки ходять моїм тілом під халатом, який розв'язує. Торкається грудей та сильно стискає їх, а після продовжує м'яти, але не так сильно.

І ці його дії збуджують. Якось дуже сильно. Зараз відчуваю, що хочу. Знову все млосно смикає та просить.

Відлипаю від Олександра та швидко скидаю з нього піджак та сорочку, які летять на підлогу.

- Яка жвавість, - зауважує Липовський, який руками знову пестить груди, а більшої уваги приділяє соскам. - Так набагато краще та приємніше, але цікаво разок погратися з недосвідченими рибками, - стискає сосок на правій груді. - Але тільки на один раз, бо хочеться бачити запал в очах, а не переляк.

- І багато мав таких? - впиваю нігті йому в плечі. - Скільки пройшло через твоє ліжко? Мабуть, не менше сотні…

- Ти така перша, а жінок було достатньо, щоб знати, як навіть перелякану незайманку змусити текти рікою, - відтягує сосок на лівій. - І це було веселе заняття. Але такого не повторити, бо ти вже моя шльондра…

Затискує одночасно, і я задираю голову. Трішки боляче, але чомусь і приємно.

- І що будеш робити далі, Адо? - опускаю голову та зустрічаюся з його задоволеним обличчям, але погляд кидаю на плечі та тіло. Мені все подобається. Нема до чого причепитися, а навпаки - є на що глянути.

- Щось, - нахиляюся та починаю цілувати в шию. Хочу його там торкатися вустами, а руки кладу на його член, який поки є бранцем білизни та штанів.

Починаю набагато сильніше гладити його, і відчуваю, що вже сама палаю від бажання.

Воно трусить внизу живота та передає це відчуття на ноги. Внутрішня частина стегна німіє. І від цього видаю легкий стогін.

А Липовський забирає від мене руки. Кладе на диван та насолоджується тим, що його пестять. Мене обурює його поведінка, а тому перестаю цілувати та гладити. Заглядаю в очі та питаю:

- Ти казав, що наче хочеш піти?

- Уже не хочу, - хрипить голос. - Продовжуй.

- А ти впевнений? - питаю. – Може тобі дати подумати?

- Якщо через секунду не продовжиш, то дам по твоїй соковитій дупі, - лунає його баритон із такою погрозою.

- Та невже? - питаюся, сміючись. Я не знаю навіщо так граюся з ним. Чомусь хочеться провокувати його. Утім це зараз те саме, як залісти до клітки з голодним левом. Але хочеться такого.

- Так, - грізно мовить та не блефує. Раптово опиняюся в нього на колінах. Животом відчуваю його твердий стояк, а його рука грайливо ляскає мене по п'ятій точці. Легенько січе мене, мов капризну дівчинку.

- Бачиш, я не жартую, - уже ніжно гладить сідниці. - Будеш так далі єрепинитися, то ще всиплю та сильніше…

- А мені подобається, - хихочу та намагаюся встати, але Липовський не пускає, бо тою рукою, що пестив сідниці, опускається нижче. Проводить по мокрих складках, і мене кидає у цукрове тремтіння.

- Я бачу, - запихає пальці у мене, що аж скрикую. - Тут вже потоп. Усе у твоїй волозі. Значить із тобою можна вже бавитися у відвертіші ігри… Готова до пригод.

Повільно рухає, а я не стримую емоцій. Ледь не кричу від дійства, що робить.

- Але ти дуже галаслива, - зводить із розуму. - Треба тобі купити кляп, - виймає пальці та наказує. - Продовжуй!

Негідник. Встаю перед ним. Халат падає. Повністю гола, а ноги тремтять. Обмінюємося поглядами. Він у нього задоволений. Ловить кайф.

- Кляп не тільки мені потрібний, - беруся руками за пояс штанів, який швидко відстібаю, а там уже свистить блискавка. - Інколи ти дуже багато говориш.

- Я тут головний, а тому якщо хтось буде з ним в ротику, то це ти, Адо, - скидаю із нього штани та боксери. І нарешті його член, який готовий до бою, звільнений з полону.

Дивлюся на нього та закусую губу. Мабуть, точно хоче мінет та зараз казатиме, що це мій кляп, а тому зроблю не так.

Залажу Олександру на коліна та нестримно впускаю його член у себе. Він ковзає губами та проникає всередину - різко та повністю. Я перестаю дихати. Здригаюся, бо трішки боляче, а Липовський тяжко видихає повітря зі словами:

- Ти ще дуже вузька…

Його руки лізуть до сідниць, а я тим часом звикаю. Напевно, ще була не готова до цієї пози, але коли починаю рухатися, то все неприємне зникає.

Солодке збудження повертається. Знову роздирає клітинки медовими відчуттями, а кожний новий поштовх діє як каталізатор. Загострює все та робить яскравішим.

Я рухаю стегнами, вганяю у його плечі нігті, та стону. Моє ще вологе волосся розтріпане, а щоки, мабуть, червоні, бо відчуваю як палають.

- Яка ж ти вродлива, - чую скрізь свої схлипи Липовського, який перестає сидіти, мов король, а і сам починає рухатися. - І моя…