Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

А ще мене приголомшили новиною, що через два дні в мене настане овуляція − лікар це назвав сприятливим до запліднення періодом − і Повелителі зможуть зачати мені дитину, якщо забажають.

Ось так я і дізналася, що дуже скоро, можливо, носитиму в собі дитину від одного зі своїх чоловіків. Якщо вони так вирішать. Невже А-атон і Са-оір уже зараз хочуть від мене дитину? Чому так швидко?

Ні, мене не відштовхує думка про малюка від жодного з них двох. Я люблю дітей. Але… як же всі ті, хто бажає мені зараз смерті? Ті, хто готовий на все, щоб відвоювати у братів владу? Хіба не краще народжувати спадкоємця тоді, коли всіх ворогів буде знешкоджено? Чи його наявність якось зміцнить позиції моїх се-аран?

Ох чим більше дізнаюся, тим більше питань множиться.

Я з натяжкою можу зрозуміти таку термінову потребу у спадкоємці. Але прийняти думку, що моя дитина буде для свого батька лише засобом досягнення влади... Ні, я не хочу так думати. Втім... У мене й немає жодних підстав для цього. А-атон і Са-оір, попри свою емоційну скупість у деяких моментах, один до одного, здається, щиро і досить сильно прив'язані. Отже, зможуть і до своїх дітей із теплом ставитись.

«А ти цю дитину будеш-ш-ш любити, Ліно? Він же народиться аш-ш-шаром, а не твоєї рас-с-си», – несподівано вривається в мої тривожні думки голос Чотжара, який повернувся до мене до спальні.

Ми знову з ним самі. Служниці вже давно прибрали зі столу, допомогли мені одягтися в чергову довгу закриту сукню і пішли. Лікар теж пішов, забравши з собою всі свої моторошні на вигляд пристосування. Саме його на-агар і проводжав.

- Яка різниця? Це буде моя дитина. Звичайно, я її любитиму. Та й ти сам казав, що я вже не людина. А хто, я так і не зрозуміла, якийсь мутант, – бурмочу розгублено, згортаючись клубочком на ліжку. − І взагалі, чому ти мої думки постійно слухаєш, а мої се-аран тобі відповідали вголос? Хіба ти їх не чуєш?

«Їхні думки захищені так, що нікому не прочитати. А твої можна, якщо є ментальний зв'язок, – посміхається задоволено змієхвостий. І приголомшує несподіваним запитанням: – Вс-с-сі землянки такі м'які і покірні, як ти?»

– Ні. Ми різні буваємо. І моя покірність має причини. Я обіцяла рі-одо А-атону підкорятися, коли він мене купив, − висуваю підборіддя.

«Чи часом, не через ту молоденьку с-с-самочку, яку він привіз на корабель після тебе?» – примружується задумливо Чотжар.