Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

35. Роман

Сьогодні я збирався на роботу повільно, все з рук падало. З ранку мене розбудив дзвінок слідчого. Він попросив мене під'їхати до відділення сьогодні після роботи. Вероніку вчора так і не знайшли.

Дивно куди вона могла зникнути. Мені не хотілося вірити, що вона якось причетна до пограбування. Вона, звичайно, стерво, але не злодійка. Та й надто явно підставилася, а дівчина не була дурною.

Після обідній похід до слідчого позбавляв мене часу з Катею, а мені відчайдушно хотілося її побачити та обійняти. А ще краще нікуди не відпускати. Крихітка заспокоювала мене лише тем, що була поруч, їй вдавалося відволікти мене від проблем, яких ставало дедалі більше.

Серйозно замислювався, щоб піти з універу після цього семестру. Хоча б на якийсь час. Бо його якраз катастрофічно не вистачало. Дмитру потрібна була допомога, а я хотів проводити час з крихіткою. Бажано у горизонтальному положенні, але всьому свій час. Головне, не злякати Катю.

Подивився на годинник і прискорився. Якщо мені не зраджувала пам'ять, то Каті сьогодні на першу пару. Підкину її до універа і вип'ємо каву разом, мені потрібна ранкова доза крихітки.

Швидко пишу Каті повідомлення, що вже їду, і нехай мене зачекає. У відповідь отримую купу щасливих смайликів. Усміхаюсь дивлячись на екран смартфона, навіть у листуванні у Каті виходить показати свою радість.

Я вже встиг зрозуміти, що вранці крихітка бадьора і готова підкорювати світ. Вона влетіла в машину, як тільки я зупинився біля воріт, і відразу обдала мене запахам мандарина.

— Поцілунок, — я повернувся до Каті, показуючи очима, щоб вона сама поцілувала мене. Вона на мить завмерла, прикусила губу, а потім різко подалася до мене, обвиваючи шию руками та притискаючись до губ. Моя дівчинка.

— Тобі ж на першу пару, я нічого не переплутав? — я виїхав на дорогу, краєм ока спостерігаючи, як Катя пристібається. Вона сьогодні була у короткій спідниці. Її коліна, обтягнуті чорним капроном, так і манили мій погляд та мої руки. Не зміг утриматися, поклав руку на гостре коліно і злегка провів угору по стегну, відчуваючи, як крихітка здригається, а дихання стає поверхневим.

— На першу, — мені подобається спостерігати за Катею зараз, вона чарівно дезорієнтована. Добре, що я маю таку ж владу над нею, як і вона наді мною.

— Я приїхав запросити тебе на сніданок, гадаю, що ми ще встигнемо.

— Добре, — Катя звела коліна, затискаючи мою руку, яка жила своїм життям і просувалася все вище і вище по нозі.

Я повернув руку на її коліно, трохи погладжуючи його круговими рухами. Катя більше не заперечувала і я не прибирав руку до самої кав'ярні.

— Ти зводиш мене з розуму цією спідницею, — прошепотів я на вухо крихітці, допомагаючи їй вибратися з машини.

— Хіба це погано? — Катя грайливо подивилася на мене, злегка прикушуючи нижню губу. З вогнем же граєш дівчинка, ще кілька фраз і на першу пару ти точно не підеш. А може й на решту.

— Погано, — я припав до неї, притискаючись сильніше, даючи відчути, як саме вона на мене впливає.

— Ого, — Катя широко розплющила очі здивовано. Невже й справді не розуміла який сильний вплив на мене робить? — Здається, мені треба ходити у мішку.

— Тобі це не допоможе, — все ще тримаючи Катю в обіймах, я зачинив дверцята і поставив машину на сигналізацію. Знову не втримався і доторкнувся губами до шиї, яка була не прикрита курткою.

— Роме, а як же сніданок? Ти ж обіцяв мене нагодувати, — Катя казала правильні речі, а сама притискалася до мене сильніше. Злегка відкинула голову, відкриваючи мені ще легший доступ до витонченої шийки.

— Сніданок, — я відсторонився від крихітки, відсуваючи її на відстань витягнутої руки та переплітаючи наші пальці. Дивно, але мені подобалося ходити з Катею за руку, хоча раніше ніколи не помічав за собою пристрасті до цих романтичних штучок. Але з Катею хотілося, з нею взагалі багато чого хотілося.

Дівчина обрала затишний столик біля вікна, поки я робив замовлення у баристи. Вона зняла куртку, повісивши її на спинку стільця, а я завис на її фігурі. Маленька, струнка, гарна. М'які вигини фігури, мені хотілося провести руками. Я згадав яка вона піддатлива в моїх руках, від цього спогаду закололи пучки на пальцях.

Ніколи такого не відчував до жінки. Моя. Все що завгодно зроблю, аби вона була зі мною.

— Мені сьогодні вже слідчий дзвонив, — я опустився в крісло навпроти Каті, спостерігаючи, як вона скидає голову і впирається в мене тривожним поглядом. Як це приємно, коли за тебе переживають. — Вероніку вчора так і не знайшли та він, я так розумію, хоче поговорити про неї.

— Думаєш, вона може бути причетною?

— Не знаю, — я знизав плечима. — Вона не дурна, не стала б так явно підставлятися. Але все може бути…

Я замовк, не знаючи, як продовжити нашу розмову. Перейти до того, що справді мало значення.

— Я домовився, що по обіді поїду до відділення, — я перевів погляд на офіціантку, яка принесла замовлення і почала розставляти тарілки на столі.

— Хочеш я поїду з тобою?

Не чекав такої пропозиції від Каті, не звик, що хтось просто захоче підтримати. Раптова хвиля теплоти накрила мене з головою — я тільки кивнув, погоджуючись на Катіну допомогу та підтримку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно