Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

-- Немає проблем, – перевів подих лікар. -- Як будете готові, зайдіть до мене, заберете.

Лікар покинув палату і видихнув. Пройшов пару кроків та перехрестився для більшої вірності. Побажав залізного здоров'я дівчині. Чим менше таких пацієнтів, тим більше у нього залишиться нервів та здоров'я.

– Не хотіла питати при лікареві, – подивилася в очі Марка. -- Що в мене з ребрами?

– Декілька з них зламані, -- Мія побачила в його очах такий біль. За неї. – Не турбуйся, наслідків не буде. Я подбаю про тебе.

-- Марк, все добре, -- провела долонею по щоці, намагаючись заспокоїти його. -- Будемо збиратись?

– Зараз дам розпорядження перевертням з охорони та підемо.

Марк швидко вийшов, переговорив з усіма. Мія в цей час спробувала встати, але все, що їй вдалося, це підвестися на ліктях та звалитися назад. Гаразд доведеться чекати на Марка.

Він увійшов у палату та без зайвих питань, дбайливо, підхопив її на руки. Мія була збентежена, але іншого виходу немає. У машині Марк також не відпустив її, посадив собі на коліна.

Мія зазирнула йому у вічі, а там була німа відповідь. Вона там де має бути.

Машина плавно рухалася місцевим серпантином. Вони приїхали до аеропорту.

-- Марк, я можу сама, -- спробувала підвестися з його колін та від різкого болю, закусила губу.

-- Я бачу, самостійна моя, – ніжно погладив по нижній губі та стер крапельки крові. Мія навіть не помітила, що прокусила так глибоко. -- Не сперечайся, мені так буде спокійніше.

-- Але це востаннє! – суворо промовила. -- Я не маленька!

– Ти -- моя маленька, – посміхнувся. – Не забула? Як вирішу, так і буде? -- підхопив її на руки та поніс у літак.

– Цей момент ми ще обговоримо! – так само з викликом відповіла Мія.

-- У тобі точно немає нічого від перевертнів? - загарчав награно. - Ти постійно кидаєш мені виклик.

-- Я -- відьма! – гордо підняла підборіддя. – Ми не перед ким не схиляємось.

-- Впевнена? – широка усмішка з’явилась на його обличчі.

– Так, -- вже не так переможно промовила дівчина.

-- Почекай, пройдуть синці... Я покажу тобі, як відьми схиляються, – багатообіцяюче посміхнувся Марк.

Мія не зовсім зрозуміла, про що він. Вирішила просто відкласти розмову. Відвернулася до ілюмінатора. Там відкривався чудовий краєвид. Все місто, як на долоні. Широка затока. Парки. Центр міста. Як шкода, що мали мало часу. Вона закохалася в архітектуру Вікірії. Затьмарили враження лише останні події.

Мія розуміла, що їй доведеться згадати все та розповісти. Потрібно знайти всіх, хто причетний до цього злочину. Інакше вони можуть це повторити, і не раз. Вона не помітила, як задрімала. Мабуть, перельоти на неї так діють.

Марк дивився на дівчину не відриваючись. Він розумів, що за кілька годин його життя зробить крутий віраж. Страшно?

Відповіді не було.

Він розумів, що на них чекають перешкоди, що не усі спокійно ставляться до таких союзів. Але життя без Мії він не уявляв. Одже він повинен з усім впоратися, у нього немає вибору.