Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

Кирило

— Дівчинка — вогонь, — каже Тар, дивлячись на мене із захопленням.

— Відвали, — кидаю йому з усмішкою.

Я й сам чудово знаю, яка Кіра, й мені не потрібне підтвердження від інших, але слова друга чути приємно.

— Зізнавайся, вона гаряча в ліжку, так? — вимагає відповіді Бодя.

Він зовсім недавно став розсудливим і, начебто, вліз у серйозні стосунки, але, судячи з питань, йому досі цікаво, як там на вільних хлібах.

— Подробиць не буде, — говорю серйозно, відпиваючи пиво прямо з пляшки.

Іноді я дозволяю собі забути, ким є насправді, й кілька днів пожити спокійним життям, випити пива, самостійно посмажити шашлик і навіть прогулятися, не боячись потрапити в приціл камер папараці. Я вже запланував ранкову прогулянку з Кірою до озера. Упевнений, що їй сподобається. І я зможу не хвилюватися, що мене вирішать сфотографувати, щоправда, і в місті я не дуже приховую Кіру, але там, де я зазвичай із нею буваю, до моєї персони немає жодної уваги.

— Ніхріна собі вона тебе за яйця взяла, — ірже Богдан. — Навіть про секс не розповідаєш.

— Не пам’ятаю, щоб я ділився інтимними подробицями раніше, — кажу похмуро.

— То ж раніше в тебе була баба, як у нас усіх, — продовжує Бодя.

Тар при цьому мовчить, але слухає. Я розумію, що Богдан добряче так перебрав, але й випитувати в мене, яка Кіра в ліжку, точно не варто. Я однаково не розповім, тому що те, що відбувається між мною та цією дівчинкою — суто особисте.

— Годі, — заспокоює друга Тар, а потім повертається до мене й запитує: — Ти певен?

Я, як відчував, коли не хотів сюди їхати, хоча в мужиків зазвичай немає до мене запитань і в особисте життя вони не лізуть, тримаючи дистанцію.

— Не варто, Тар, — я хитаю головою.

Він розуміє, киває, і ми замовкаємо, кожен думаючи про своє. Навіть Бодіна веселість кудись випаровується. Та й мені трохи не по собі. Даремно я, напевно, залишив Кіру наодинці з Людою та Оленою. Вони жінки нормальні, адекватні, але чим більше я думаю, що вона там із ними, тим сильніше всередині зароджується відчуття тривоги.

Бодя на мої слова тільки усміхається, мовляв, усе з тобою ясно. Я його розумію. Наша трійця завжди була відвертою. Іноді сюди ще вписувалися мої брати та їхні друзі, але там говорити відверто виходило не завжди. Компанія велика, багато вух, тому частіше доводилося ділитися з Таром і Бодею. Коли збиралися в котеджі, можна було відверто поговорити ще із Сашком і Глібом. Але сьогодні ці засранці так і не приїхали.

— Засмоктало тебе, — каже Бодя. — Не кажи, що вже обручку купив.

Богдан, коли вип’є, має звичку лізти не у свої справи. Мені не подобається такий стьоб, але я вирішую не починати конфлікт. Встаю, забираю пляшку з пивом і кажу, що час йти до столу, а потім і спати. Іду першим, хлопці прямують за мною не відразу, про щось ще говорять, але я не чую слів. Мене чомусь несе до альтанки, де ми розмістилися.

Я майже відразу бачу за столом лише двох. І Кіри серед них немає. Я швидко озираюсь, але не бачу її поблизу.

— О, Кірюша, — каже Лєнка, помічаючи мене. — А хлопці де?

— Зараз підійдуть. Де Кіра?

— А я звідки знаю? — невинно плескає очима Лєна.

— Я відходила, — одразу ж вклинюється Люда. — Мені подружка дзвонила. Я коли прийшла, Кіри за столом уже не було.

Виходила, отже. Я киваю. Лєна при цьому корчить невинне обличчя й тягнеться до келиха, намагається сексуально відпити. Виходить у неї так собі. Вона жінка гарна, але дешева. Усе ж таки минулого позбутися можуть не всі. У Тараса вийшло, а Лєна хоч і старається, а видно, що нічого собою не являє.

Я взагалі не знаю, що Тар у ній знайшов. Він класний мужик із чіткою життєвою позицією. Займається транспортуванням вантажів. Пам’ятаю, були часи, коли в нього була одна фура й він ганяв на ній. Зараз, звісно, він підріс, у нього ціла компанія та свій автопарк із грамотними, відповідальними водіями. Сам Тар уже практично не їздить, хоча іноді йому трапляються замовлення, для виконання яких вимагають тільки його. Й оплата там, звісно, ​​відповідна.

Лєна в його житті зовсім не в’яжеться. Втім, вони й одружилися по зальоту. Вона оголосила про вагітність, її батьки приперли Тара до стіни, і йому довелося. Дитина в них, щоправда, так і не народилася. На третьому місяці в Лєни стався викидень і завагітніти вона більше не змогла. Відтоді десять років минуло, а Тар не розлучається. Звик, певне. Не мені його, звісно, судити, але від такої, як Олена, я б позбувся. Вона істерична й занадто цікава, а ще має схильність лізти туди, куди її не просять. Вони з Лікою не те щоб найкращі подруги, але спілкувалися. І я чомусь впевнений, що Кіра з-за столу пішла не просто так.

— Сідай із нами, Кір, — люб’язно каже Лєна. — Прийде твоя Кіра, може, погуляти пішла.

— А чи не ти її відправила? — кидаю і, зчепивши зуби, замовкаю, тому що саме підходить Тар і Бодя.

Влаштовувати сцену не хочеться, щоб не давати привід кепкувати з мене щодо одруження й дітей. Я взагалі не люблю, коли лізуть у моє особисте життя, навіть коли це роблять близькі мені люди.