Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

– Лорде Флейме? – Джейсон зобразив подив. – А ви що тут робите?..

– Прийшов за своєю аспіранткою, – відрізав Есмонд. – У мене радше питання, Джейсоне, що тут робите ви.

– Я лише вийшов прогулятися…

– О, – чоловік хижо примружився. – Прогулянка! Дуже цікаво. Напевне, у вас, Джейсоне, дуже багато вільного часу, який ви витрачаєте не на те, на що повинні.

– Я лише…

– Здається, ми з вами мали особисту розмову, – від архідемона повіяло чимось небезпечним, і я собі уявляла, як зараз смикається під ілюзією його хвіст, – і я попереджав вас, що проявляти зайву увагу до своєї однокурсниці не варто.

– Це просто дружня зустріч!

– Але ви, як завжди, вирішили вчинити по-своєму. Ви вважаєте, що ті умови роботи, які я з вами оговорив на самому початку, можна перекреслити через ваші бажання? Ви помиляєтесь.

– Ви втручаєтесь у чужі справи! – не стримався Джейсон і зробив рішучий крок назустріч Есмондові. – Хоча насправді не маєте на це жодного права! Хто вам взагалі дав повноваження обмежувати коло спілкування Меліси? З чого ви взяли, що можете отак просто влізати в її життя? Я!..

Джейсон замовк на півслові, і зовсім не тому, що раптом зрозумів, наскільки багато зайвого наговорив своєму науковому керівнику. Просто в Есмондові щось невловимо змінилось. Його карі очі налилися кров’ю, райдужка стала багряною. На руках замість рівних, коротко підстрижених нігтів тепер були довжелезні чорні пазурі, і з них, здається, скрапувала отрута. Магія оточила нас вихором і зірвала з Есмонда ілюзію. Його хвіст більше не був симпатичним і не вінчався пухнатою китичкою, ні. Велетенський отруйний шип, що міг, напевне, людину наскрізь проткнути, літав зі сторони в сторону. Есмонд був надзвичайно невдоволений… І переходив у бойову форму.

Я позадкувала. Флейм же в один стрибок подолав решту відстані, що розділяла його та Джейсона, і схопив молодого демона за горло.

– Здається, я одразу сказав тобі, що ти мені не подобаєшся, – прогуркотів він, – і що моя інтуїція вимагає, аби ти тримався від леді Беллер подалі. Сдухняні аспіранти підкоряються таким наказам одразу, а не випробовують терпіння свого наукового керівника. Чому я мушу повторювати свої накази двічі?!

– Я лише… – захрипів Джейсон. – Я просто…

– Відпустіть його! – я нарешті повернулась до тями і зрозуміла, що не можу просто стояти осторонь та спостерігати за цим кошмаром. – Чуєте чи ні? Відпустіть негайно! Есмонде!..

Архідемон навіть не слухав мене. Багряні магічні потоки охопили його тіло, і воно почало збільшуватись у розмірах. Уже тріщав одяг. Бойова подоба рвалась на свободу.

– Якщо я ще раз побачу, що ви порушуєте мої накази, Джейсоне, і водите леді Беллер по таємничих закутках парку, куди ніхто не заходить, ви будете мати справу зі мною не як з викладачем, деканом і лордом Флеймом, а як з демоном Безодні! І вам це, юначе, не сподобається!

Він штовхнув Джейсона в груди, і той полетів просто на сніг. Тоді, не думаючи навіть повертатись до свого нормального вигляду, Есмонд зробив крок до мене.

Я мусила б злякатись, але замість того потягнулась за своїми рукавичками і швидко стягнула їх з рук. Сила, стримувана тканиною, розлилась довкола. Підіймався вітер, і я відчувала, що ось-ось почну заметілі.

– Не наближайся, – прошепотіла я, знаючи, що Есмонд мене прекрасно чує. – Я не маю наміру ризикувати своїм життям і померти від одного удару чужого хвоста!

Демон озирнувся, здивовано зиркнув на свій шип і… Раптом підібрав, піджав свій хвіст. Кігті втягнулись, знов змінюючись акуратно підстриженими нігтями, одяг перестав так відчайдушно напинатись на плечах.

– Мелісо, нам треба серйозно поговорити, – швидко видихнув демон, зробив до мене крок та, міцно схопивши за зап’ясток, активував закляття переміщення.

Я навіть скрикнути не встигла. Світ довкола затьмарився, а тоді перед очима буквально вибухнув різними кольорами простір. Все закрутилось, завертілось… І раптом повернулось до норми, тільки я вже була не в парку, а в вітальні демонського будинку.

Варто було голові перестати паморочитись, як я стрімко відсахнулась від Есмонда.

– Мелісо! – видихнув він.

– Що це взагалі було? Цей хвіст! Ці кігті! Ці погрози! Ти серйозно наказував Джейсонові не контактувати зі мною?

– Моя інтуїція підказує мені, що спілкування з ним до добра не доведе, – хитнув головою Есмонд. – Тож я перестрахувався. І не помилився. Мелісо, ти не повинна більше лишатись з ним наодинці.

– Так? Чому? Може, того, що він продемонстрував мені шип на хвості розміром з мою руку? Чи може це на ньому тріщав одяг? Його пазуряки на кинджали схожі? О, ні! Це все був ти! – видихнула я. – А чи не тебе мені варто боятись, Есмонде? Після всього, що я тільки-но побачила!

Демон, здається, був вражений такою моєю відвертістю і тим, що я так різко відреагувала на його другу іпостась. Він моргнув кілька разів, швидко-швидко, мов намагаючись подолати якусь оману, а тоді здивовано видихнув:

– Та я ж не збирався нападати на тебе! Я хотів тебе захистити…

– Ми просто спілкувались. А ти поводишся, мов божевільний! – рішуче озвалась я та кинулась геть з вітальні. Есмонд не відставав; він спіймав мене за лікоть вже біля сходів, не даючи відступити. – Я не твоя власність. Я навіть не твоя наречена, не дружина, не сестра і не донька! Я просто твоя учениця. Хіба ти маєш право так активно влізати в моє особисте життя?!