Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

35. Жанна

Ранок для Жанни абюсолютно не видався мудрішим за вечір, та принаймні спокійнішим і “виспанішим” він був, і це вже радувало. Тому вона навіть в настрої чмокнула в ніс Мопса і пішла готувати сніданок сину, який вчора допізна був зайнятим проектом по навчанню. 

Все ж, рефлексії з приводу неприємної зустрічі  її трохи відпустили. Зрештою, в усіх є минуле, думала, готуючи тости та підсмажуюючи бекон, тим більше, Тихін в курсі, і ніякої (принаймні нової) катастрофи не сталося. 

З цими думками вона спробувала усміхнутись собі в дзеркальні дверцята мікрохвильовки, та їй завадив дзвінок в двері. 

“Тихін!” – радо подумала і кинулась відкривати, навіть не спитавши, хто там. А даремно, бо за дверима таки був Маєвський. Але інший. 

– Ти що тут робиш? – здивовано і навіть дещо грубувато спитала Жанна. 

– Привіт! Я прийшов поговорити! – Юра простягнув Жанні одну маленьку і в‘яленьку троянду, та вона навіть не думала її брати. 

– Нам немає про що говорити. Я тебе ледь пам'ятаю, так ти поспішав випаруватись з мого життя! 

– Жанночко, я був тоді юний і дурний. Весь цей час я думав про тебе і сумував. – зробив такий скорботний вираз обличчя, що навіть найприскіпливіший кінокритик повірив. На щастя Жанна кінокритиком не була, тому не повірила. 

– Мені жаль, що ти сумував. А зараз вибач, маю справи. – спробувала закрити двері, та Юра нахабно притримав їх. 

– Ти ж мене навіть не вислухала. Через скільки років я маю право на…

– Право? Про яке право ти говориш? Ти залишив мене саму з дитин… – зрозумівши, що сказала зайве, Жанна різко змовкла. 

– З дитиною? Хіба ти не зробила…

– Мам, хто там? – Влад з цікавістю пятилітки визирнув з вітальні і обірвав цю не надто приємну розмову. 

– Це він? Мій син? – тепер вже Юра не грав, видихнув зі щирим подивом. На щастя, Влад його не почув, бо Мопс саме щось звалив. А Жанна, скориставшись секундною затримкою, швидко закрила двері просто перед носом ошелешеного Юри. 

Не те що в ньому прокинулись батьківські почуття. Якби вони були, певно життя Жанни ще 18 років тому склалось по-іншому. Тут він скоріш побачив ще одну козирну карту в своїй колоді. Можна сказати туза, якщо не “джокера” взагалі. І ще не знав, як його можна було б використати. Але то лише справа часу. 

Тому, зручно розправивши килимок, Юра вмостився просто на нього. 

***

– Мам, хто то був? – Влад здивовано дивився на враз зблідлу матір, яка тільки хвилину тому посміхалась та загравала до сонного Мопса,а тепер знову, мов в воду опущена, стоїть посеред вітальні. 

– Консультант оріфлейм! – випалила вона найперше, що змогла придумати. 

– Консультант? Серйозно? І що такого він тобі сказав, що ти так засмутилась? Що твоя помада вийшла з моди двадцять років тому? 

– Вісімнадцять. 

– Що? 

– Вісімнадцять років тому вийшла з моди… – пробурмотіла Жанна і побрела на кухню, де на сковорідці догорав забутий всіма бекон...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно