Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Микита повертався додому на взводі. Він був шалено розлючений тим, що відбувалося, або точніше - тим, чого не сталося в результаті, після того, як він пробув поряд з нею стільки часу. Вперта жінка! Вона навіть не намагалася спробувати щось нове, зубами трималася за насиджене місце та боялася зрушити з нього. Вона йому не довіряла! Взагалі! І це вбивало Микиту дедалі більше.

Дівчина ділилася своїми переживаннями, що тішило. Він тепер міг знати бодай частково, що відбувалося в її голові. Але як же розривало на шматки від того, що між ними відстань. Скільки так триватиме?

Звичайно ж Гранін розумів, що відстань загубить все те прекрасне, що є між ними. Вона порине з головою в роботу, і знайдуться у неї вагомі причини, щоб не зустрічатися у вихідні. І перший дзвіночок настав уже сьогодні, коли Гранін так і не зміг вирвати з неї певної відповіді: приїде чи ні.

Повернувся до міста і, щоб не пірнути з головою у відчай, зайнявся не лише роботою, а й сином, який незабаром має повернутися до матері. Хлопчик активно випитував про Юлю, але батько якось нейтрально відповідав, згодом Тимофій взагалі перестав заводити розмову на цю тему.

Тиждень пролетів дуже швидко, Гранін до останнього вірив, що Юля приїде в місто, ось тільки у неї з'явилися нові «але»… Востаннє взагалі мало не стукнув телефоном об стіну, коли почув негативну відповідь. У неї, бачте, у сусідки ювілей, тому не зможе приїхати.

Граніна штормило, і штормило не по-дитячому. Він навіть знайшов у засіках пляшку горілки і напився, добре, що син не бачив, бо відвідував бабусю. Спустошив пів пляшки і так само одягненим відключився на дивані, повністю ігноруючи дзвінки та сторонні звуки.

Юля за голосом Микити чула, що той незадоволений. Але ж ще будуть дні для зустрічей, вона обов'язково нічого серйозного не плануватиме на наступні вихідні і обов'язково приїде до нього. Деколи дивувало запал Микити, немов хлопчисько щось бурчав під ніс. Вона теж скучила, але відмовити Наталії Геннадіївні у приготуванні святкування ювілею не могла. Жінка завжди тепло ставилася до Юлі, то чому їй тепер підводити сусідку?

Вихідні були надто насиченими, навіть зателефонувати Микиті не було особливої ​​нагоди. Чоловік кілька разів набирав їй, але так і не дочекався розмови. А у понеділок Юля вийшла на роботу. І якщо першого дня вони з колегами ділилися новинами, чаювали, то всі наступні дні їх закрутили обов'язки у вигляді планування на семестр, методичних засідань, підготовка до першого дзвоника та інше.

З Микитою розмовляла лише вечорами, але найчастіше розмова не клеїлася. Юля почала більше нервувати, бо не чула в голосі Микити колишніх ноток, та й відповідав однозначно. Щось неприємне, липке розповзлося всередині. І коли у четвер озвучила, що є можливість приїхати у п'ятницю, а не в суботу, як раніше говорила, Микита повідомив, що їде у відрядження. Як обухом по голові пролунали його слова. Нервово проковтнула останні слова і спробувала змінити тему, тому говорили про Тіма. Микита розповідав про сина зовсім в іншому тоні, ніжно та ласкаво.

Сам Гранін цілком собі тішився з того, що зможе розвіятися в столиці. Нещодавно поговорив з мамою, і та дала синові декілька слушних порад. Він сподівався, що це спрацює, бо до останнього вірив у перемогу.

Юля ж останнім часом не знаходила собі місця, дедалі частіше ставала неуважною, що не залишилося непоміченим колегами. І якщо про розлучення з Сомовим вони знали, то історію про Граніна не чули, але підозрювали, що дівчина глибоко чимось спантеличена.

Навіть удома Іванович помічав, як Юля щось робить на автоматі, а слухає й зовсім на пів вуха. А замислитись було про що. Останнім часом зважувала всі за та проти, часто не звертала уваги на зовнішні подразники. Звичайно ж нікуди не поділася подружка зі своїми слушними порадами. Дівчина навіть поривалася приїхати в гості і набридати доти, доки Юлька не перестане дурити.

Йшов другий тиждень у розлуці, Юля з нетерпінням чекала на дзвінок Микити вечорами, іноді поривалася подзвонити вдень, але чудово пам'ятала, що в нього можуть бути невідкладні справи. Вона скучила, шалено. Не тішив навіть початок навчального року. І здавалося б нудьгувати ніколи, адже стільки всього відбувалося навколо, і вечорами було стільки справ, що ледве встигала готуватися до уроків і порати господарство.

Микита повертався з відрядження у суботу, але чомусь ніхто з них не завів розмови про зустріч. Він не нагадав, вона стрималася і не стала нав'язуватись, хоча вже давно для себе все вирішила: їде до міста одразу ж після роботи у п'ятницю. Ніч переночує у Світлани, а потім зробить сюрприз своєму чоловікові. І чомусь так стало на душі радісно, ​​що сама не вірила своїм почуттям.

Весь день на голках, чомусь хвилювалася, поки їхала в електричці, немов дівчисько. Ще якихось пару годин, і вона ступить на перон великого вокзалу, пройдеться галасливими вуличками, зустрінеться з подругою, і вони обов'язково вирушать до їхнього улюбленого кафе. Як же їй не вистачало спілкування, не по телефону, це зовсім не те. Не вистачало саме живого, людського спілкування.

У сумочці заволав мобільний, Юля дістала телефон та здивовано подивилася на ім'я. Усміхнулася і відповіла хлопчику.

– Привіт, – відповіла на дзвінкий голосок Тимофія, який за хвилину вилив у вуха стільки новин, що варто за голову схопиться.

Початок року був і для Тіма дуже емоційним, хлопчик хвалився хорошими балами, а також поділився враженнями про книгу Юлі, яку читав однокласникам. Дівчина посміхнулася, але не сказала хлопчикові, що в неї готовий ще один сюрприз. У сумці лежала ще одна історія, яку вона написала нещодавно. Як було приємно на серці, коли усвідомлювала, що дарує комусь радість.

– Тут бабуся хоче з вами поговорити.

Юля трохи спохмурніла, а серце чомусь пропустило удар.

- Юленька, вітаю, - привітний голос жінки трохи розслабив Юлю.

- Здрастуйте, Галино Петрівно, - нервово стиснула мобільний, - з Микитою все гаразд?