Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

Ванов знизав плечима і зітхнув.

Можливо, якась складна справа?

А тобі це цікаво?

— Мене завжди цікавили складні справи, — ледве помітно всміхнувся Абакум.

Полковник узяв цигарку, запалив її і глибоко затягнувся.

— З деякого часу, — почав він, задумливо поглядаючи на свою цигарку, наче на ній було написано резюме його короткої розповіді, — з деякого часу іноземна радіостанція, — кілометрів за п'ятдесят від місць, добре тобі відомих, — підтримує регулярний зв'язок, розуміється, таємний, з якимсь своїм агентом, що, певно, перебуває в Софії. Я кажу «певно», бо людину цю ми все ще не знаємо. Ми досі не змогли засікти її, тому що агент ухитряється тільки приймати радіограми свого центру, не відповідаючи йому. Цілком можливо, що він пересилає відповіді з кур'єром або ховає в якомусь тайнику поблизу кордону. Звідки ж центр знає, що агент в дану мить слухає передачі, приймає зашифровані радіограми? Тут, на мою думку, можливі дві відповіді: або центр передає за заздалегідь складеною і постійно уточнюваною програмою, або агент повідомляє його за кілька днів до передачі про те, о котрій годині і на яких саме хвилях прийматиме радіограму. Як шпигун повідомляє центр, якщо взагалі застосовується ця система, ми не знаємо. Особисто я думаю, що використовуються засоби і можливості якогось посольства. Не виключений, проте, і прямий зв'язок з допомогою заздалегідь умовленого коду через листи, телеграми, телефонні розмови тощо. Можливості в цьому відношенні, як відомо, великі. Проте так чи інакше, ми все ще не знаємо, хто цей агент, який сам або через підставну особу приймає радіограми таємної закордонної радіостанції.

Що ж нам відомо з цієї нової справи? Немало. Вдалося знайти ключ до коду і за ці два місяці перехопити і розшифрувати чотири радіограми. В перших двох даються вказівки особі, яка цікавить нас, сфотографувати або описати «об'єкти L—Z у прикордонному секторі А». Ми не знаємо точно, що має на увазі іноземна агентура під назвами — «об'єкти L—Z» і «сектор А», але догадуємося. Йдеться, мабуть, про важливі споруди в системі наших прикордонних укріплень. Якщо координати і описи їх попадуть у ворожі руки, це, звичайно, не буде непоправною бідою, але завдасть багато неприємностей. Словом, це дуже небажано.

У Третій шифрограмі центр дає вказівку своєму агентові зробити під знімками докладний пояснювальний текст і тримати все напоготові для пересилання. Отже, негідникові, очевидно, вдалося дещо зробити. А в четвертій — уже б'ють тривогу. Ми перехопили радіограму позавчора о двадцять третій годині тридцять хвилин. В ній повідомлялось: «Надсилаємо посланця по відомості. Приведе Ніна. Дату, місце і годину сповістимо завтра ключем номер тринадцять». І ось учора о двадцять третій сорок п'ять наша пеленгаторна служба перехопила коротеньку радіограму. І хоч її передали на інших хвилях, не викликає сумніву, що саме про неї говорилось в четвертій радіограмі. В ній уточнюється дата, місце і година зустрічі, під час якої людина, що її приведе Ніна, одержить відомості про «об'єкти L—Z» «сектора А» на нашому кордоні. Розшифровувачі працювали всю ніч і тепер не припиняють роботи, але ключа все ще не знайдено. А це дуже погано. Уяви, якщо зустріч призначена на сьогодні, а ми розшифруємо текст тільки завтра? Яка від цього користь? Мене найбільше тривожить, чи встигнемо ми розшифрувати його вчасно. А що як нам пощастить з'ясувати текст, а назви виявляться умовними? Наприклад, буде написано так: «Ніна приведе чоловіка десятого листопада о восьмій годині вечора в Парк свободи до бюста Сави Раковського». По-перше, ми не знаємо, хто ця Ніна і кого треба взагалі розуміти під цим ім'ям: жінку чи чоловіка. А по-друге, і все інше може мати стільки спільного з справжніми вказівками центру, скільки в мене спільного з літаком ТУ-114. Парк свободи може означати привокзальну площу, а бюст Сави Раковського — центральну митницю. Як бачиш, справа надзвичайно складна. І головна трудність полягає в тому, що ми досі не напали на слід агента. Та навіть коли б нам це і вдалося зробити, все те, що має відбутися, так хитро задумано, що розгадати нелегко.

Ти питаєш, які у мене турботи і чи багато їх? Ось я в кількох словах розповів тобі про найголовнішу. Ця турбота така важка, так давить мені на серце, що останні дві-три ночі не можу спати. Тому я й вийшов сьогодні раніше — розім'ятися трохи і обміркувати все на свіжому повітрі. Сказав шоферові, щоб чекав мене на автобусній зупинці, а самі пішов пішки… І раптом згадав, що ти тепер живеш десь поблизу. Дай, — думаю, — подивлюсь, як влаштувався на новій квартирі, як живе і що робить капітан контррозвідки Абакум Захов. А втім, цими днями йому буде присвоєно звання майора.

Абакум витрусив попіл з люльки, постукав нею об попільницю і знову почав набивати тютюном. Звістка про те, що його збираються підвищити в званні, ні схвилювала, ні зацікавила його. Ще два місяці тому, коли він подавав у міністерство свою доповідь про ящурну справу, заступник міністра натякнув йому про майбутнє підвищення, але Абакум у ту ж хвилину забув про це. Тепер йому стало навіть якось прикро, соромно, і він трохи поморщився. Невже цей чоловік, якого він дуже поважав, міг думати, що повідомлення про підвищення сповнить його серце радістю?

Іншим разом Захов, мабуть, скипів би, але тепер тільки нахмурився. Потім, переборовши в собі неприємне почуття, співчутливо глянув на полковника, але не сказав нічого, тільки знизав плечима і, глибоко затягнувшись, випустив під стелю густу хмаринку синюватого диму.

— Чи не помічав ти чого-небудь особливого навколо себе? — спитав його полковник. — Чи не стежить хтось за тобою?

Абакум не відповів. Він підвівся і почав за звичкою ходити по кімнаті туди й сюди. Він добре знав, що питання: «Чи не стежить хтось за тобою» — зовсім не випадкове. Але в той же час розумів, що, коли відповість ствердно, це прирече його на неминучу, хоч і тимчасову пасивність. А не діяти тепер, коли він уже був втягнутий у гру всупереч своїй волі, коли йому в обличчя було кинуто рукавичку, коли перед ним відкривалися привабливі перспективи надзвичайно цікавого «полювання», коли, нарешті, він мав перемогти такого сильного супротивника, як Асен, — це здавалося йому негідним, принизливим і