Читати книгу - "Сповідь"

так схожого на живого, що, здається, от-от побіжить». Ненависть, як і любов, робить людину легковірною. Пані де Мантон вирішила скористатися цим відкриттям, і одного разу, коли матуся грала в карти з невдячним обранцем графині, та підійшла потихеньку і стала за стільцем своєї суперниці, потім, перекинувши його наполовину, спритно зірвала косинку; але замість великого щура кавалер побачив зовсім інше, що було так само нелегко забути, як і побачити. Та це зовсім не входило у розрахунки графині.

Я не цікавив пані де Мантон, котра оточувала себе лише блискучими людьми, але вона звернула на мене увагу – не на мою зовнішність, звісно, яка напевне її нітрохи не цікавила, а радше припустивши, що мені не бракує розуму, який міг бути їй корисний. Вона дуже любила сатири. Їй подобалося складати вірші та пісеньки про людей, яких вона не долюблювала. Якби вона виявила в мені досить таланту і люб’язності, щоб допомогти їй у складанні її віршиків, ми незабаром перевернули б догори дном весь Шамбері. А коли люди докопалися б до джерела цих пасквілів, пані де Мантон вислизнула б, пожертвувавши мною, а мене, можливо, запроторили б до кінця моїх днів у в’язницю, для науки за те, що розігрував у жіночому товаристві Феба.

На щастя, нічого цього не трапилося. Пані де Мантон кілька разів залишала мене у себе обідати, щоб поговорити зі мною, і визнала, що я – всього лише дурень. Я відчував це й сам, гірко шкодував про це і заздрив талантам свого друга Вентюра, хоча мав би дякувати своїй дурості за те, що вона врятувала мене від небезпеки. Я залишився для пані де Мантон учителем співу її дочки і тільки, зате й далі жив спокійно і був завжди бажаним у Шамбері. Гірше було б, якби вона визнала мене гострословом, а всі решта – змією.

Хоч би як там було, матуся побачила, що захистити мене від небезпек молодості можна, лише почавши поводитися зі мною як з чоловіком; і вона це зробила, але таким незвичним способом, яким жінки в подібних випадках ніколи не користуються. Вона раптом стала серйознішою у поводженні зі мною і моральнішою в розмовах. Пустотливу веселість, якою вона приправляла зазвичай свої повчання, змінив раптом тон стриманий, не строгий і не фамільярний, який, здавалося, передував якомусь поясненню. Марно пошукавши в самому собі причину цієї зміни, я запитав про це у неї; вона на те й сподівалася. Вона запропонувала мені наступного дня піти на прогулянку до нашого саду. Ми прийшли туди вранці. Вона вжила всіх заходів для того, аби ніхто нас не потривожив протягом дня, і весь цей час витратила на те, щоб підготувати мене до милості, яку збиралася пролити на мене. Але вона готувала мене до неї не за допомогою загравання і кокетства, як інші жінки, а за допомогою розумної і зворушливої розмови, призначеної більше для того, щоб просвітити, ніж спокусити мене, і зверталася більше до мого серця, ніж до чуттєвості. Проте, хоч які були прекрасні й корисні її слова і хоча вони не холодні і не сумні, я не виявив їм тієї уваги, на яку вони заслуговували, і не закарбував їх у своїй пам’яті, як зробив би це у будь-який інший час. Її вступ і довга передмова стривожили мене. Мимоволі ставши задумливим і неуважним, я прагнув не стільки збагнути сенс її слів, скільки вловити, до чого вона хилить. Як тільки я зрозумів, хоча це було нелегко, новизна цієї думки, що жодного разу не приходила мені до голови за весь час, поки я жив біля неї, захопила мене цілком і позбавила можливості думати про те, що вона мені говорила. Я думав тільки про неї і не слухав її.

Спроба привернути увагу молодих слухачів до своїх слів за допомогою натяків, що найцікавіше буде в кінці розмови, – вельми поширена помилка вихователів, я й сам не уникнув її в «Емілі». Юнак, здивований показаним йому предметом, тільки про нього й думає і пускає повз вуха ваші передмови, бажаючи швидше потрапити туди, куди ви прямуєте, на його думку, надто повільно. Якщо ви хочете його уваги, то не можна забігати наперед, ось у чому полягала матусина помилка. Через властиву її систематичному розуму особливість, вона з обережності, і зовсім даремно, поставила мені певні умови, на які я пристав, навіть як слід не вислухавши їх. Сумніваюся, щоб у всьому світі знайшовся хоч один чоловік, достатньо мужній і щирий, який у подібному випадку зважився б заперечувати, і хоч одна жінка, здатна йому це пробачити. Через ту саму особливість свого характеру вона обставила наш договір найбільш урочистими формальностями і дала мені тиждень на роздуми. Я запевняв її, що не потребую цього, але обманював, бо, як не дивно, був дуже радий відкласти усе це на кілька днів: так уразила мене новизна такого повороту справи, і я відчував таке сум’яття в своїх думках, що мені потрібний був час, аби дати їм лад!

Читач подумає, що тиждень здався мені вічністю. Навпаки, мені якраз хотілося, щоб він насправді тривав вічність. Не знаю, як описати мій стан. Сповнений якогось страху, змішаного з нетерпінням, я так побоювався власних бажань, що іноді ладний був шукати слушного приводу, щоб ухилитися від свого щастя. Уявіть собі мій гарячий і пристрасний темперамент, мою розпалену кров, моє сп’яніле від кохання серце, мою силу і здоров’я молодості. Подумайте і те, що в такому стані, знемагаючи від жадання близькості з жінкою, я ще не був близький ані з жодною з них, що моя уява, фізична потреба, марнославство, цікавість пожирали мене пристрасним бажанням стати чоловіком і здаватися таким. Додайте до всього, що моя ніжна й гаряча прихильність до неї не тільки не слабшала, але все більше посилювалася з кожним днем, що мені було добре тільки біля неї, що я залишав її лише для того, щоб думати про неї, що моє серце переповнювала не лише думка про її доброту і привітність, а й про її жіночі принади, її зовнішність, її особистість – одне слово, про все, чим вона була мені дорога. І не подумайте, що вона здавалась мені старою через те, що була на десять чи дванадцять років старша за мене. З часу нашої першої зустрічі, коли я, побачивши її, відчув солодке захоплення, вона справді дуже мало змінилася, а я і взагалі не бачив у ній ніякої зміни. Як для мене, так