Читати книгу - "Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна. Русь і походження українців"

він повернувся з печенігами, але зазнав поразки у битві під стінами Києва. Літописець про цей набіг нічого не знає, оповідаючи, що Святополк з-під Любеча втік одразу до Польщі. Як наслідок, Ярославу довелося зіткнутися не лише з одним із своїх братів, але з могутнім польським володарем, чиї володіння на той час охоплювали не тільки більшу частину території сучасної Польщі, але й окремі території сучасних Німеччини, Чехії (Моравія) та Словаччини. У січні 1018 р. Болеслав уклав почесний для себе мир з германським імператором Генріхом II, і в нього нарешті були розв’язані руки. Можемо припустити, що битві передували якісь військові дії, адже Ярослав зустрів Болеслава аж на Західному Бузі. Деякі історики навіть припускають існування військового союзу між Ярославом та Генріхом II. Розгром був повний — Київ дістався переможцям, а сюжет про те, як Болеслав пошкодив свій меч Щербець об Золоті ворота, навіки увійшов до польської історичної міфології навіть попри те, що Золоті ворота насправді побудували у Києві пізніше. Втім, вічно захищати свого зятя Болеслав не міг. Спершу він відпустив німецьких, угорських та печенізьких найманців, а його власна дружина сильно страждала від збройного невдоволення киян. Болеслав повернувся в Польщу, прихопивши військову славу, Червенські міста на західному порубіжжі Русі, скарби, Анастаса Корсунянина та декількох дочок Володимира, одну з яких — Предславу, зробив своєю наложницею.

В цей час Ярослав дістався Новгорода. Він лишився ні з чим — ані війська, ані скарбів, щоб його найняти. Як розповідає літописець, він зібрався було сісти на човен, аби сховатися за морем, та новгородці на чолі з посадником сином Добрині Костянтином змусили князя не полишати боротьби. Новгородці зібрали потрібні гроші (мабуть, значною мірою з тих, що за рік-півтора до того вони здобули під час погрому Києва) на наймане військо. Коли наступного 1019 р. дружина Ярослава підступила під Київ, Святополку лишалося тільки тікати — поляків та печенігів під рукою вже не було. Цього разу Святополк втік до печенігів, повернувся було з великою ордою, та був розбитий на річці Альта, поблизу місця, де за його наказом було вбито брата Бориса. Святополк вирішив знову тікати до тестя, але, як пише літописець, загинув десь «межі чехи та ляхи». Історики довго сприймали це повідомлення буквально, що Святополк загинув десь на польсько-чеському прикордонні, але історик Ігор Данилевський влучно зауважив, що вислів «межі чехи та ляхи» у пізніші часи вживався у значенні «невідомо де». Втім, ми напевно не знаємо, може, це саме лиха доля Святополка зробила цю фразу крилатою, адже оповідь про руського Каїна завдяки церковному шануванню Бориса й Гліба, у наступні століття була широко відома по всій Русі. Наостанок зауважимо, що «Сага про Еймунда» може мати й історичне підґрунтя і Святополка дійсно було вбито варягами за наказом Ярослава. Хтозна.

Втім, навіть після загибелі Святополка Ярослав не знайшов спокою. Адже лишалися іще живі родичі. За рік-півтора спалахнула війна з племінником — полоцьким князем Брячиславом Ізяславичем. Той було захопив та пограбував Новгород, але врешті-решт зазнав поразки на річці Судомі (це на кордоні сучасних Псковської та Новгородської областей). А ще за два роки на Русь з Тмуторокані, що на Північному Кавказі, з військом прийшов іще один син Володимира Мстислав. Поки на Русі точилася братовбивча війна, Мстислав тримався осторонь, збираючи під свою руку землі навколишніх племен — касогів (предки сучасних адигейців) та ясів (предки сучасних осетин та черкесів). На початку 1020-х рр. в Ярослава накопичилися проблеми. Судячи з літописного повідомлення про його похід на Берестя, не все спокійно було на польському кордоні. На півночі, у Суздалі, спалахнуло язичницьке повстання, яке київський князь був змушений придушувати особисто. Тож, поки Ярослава не було в Києві, Мстислав спробував захопити його зненацька, але кияни не пустили його у місто. Тож Мстислав задовольнився Черніговом. З півночі стрімким маршем рухався Ярослав, який набрав у Новгороді нове велике військо. Обидві армії зустрілися поблизу Листвена, з якого відкривався шлях від Дніпра до Києва і до Чернігова. Ярослав зазнав ганебної поразки та втік. Втім, і Мстислав не мав сил для подальшого протистояння. За ініціативою Мстислава за два роки у 1026 р. було укладено мир, за яким брати поділили Русь по Дніпру.

Угода між Ярославом та Мстиславом виявилася тривкою, їх дружини ходили у походи разом, а історики навіть називають їх співправителями, використовуючи на зразок Давнього Риму термін «дуумвірат». Втім, Мстислав облаштовував у Чернігові столицю ґрунтовно, не тільки розпочав масштабні фортифікаційні роботи, але й заклав величний Спаський собор. Невідомо, як би склалося у подальшому, але Мстислав пережив своїх нащадків, і 1036 р. раптово для себе Ярослав опинився спадкоємцем його володінь. Того ж року він наказав схопити та ув’язнити свого останнього живого брата — псковського князя Судислава. Іронія долі — Судислав врешті-решт пережив усіх своїх братів. Його племінники згадали про дядька аж 1059 р. Старця звільнили з порубу та віддали у ченці в Київський Георгіївський монастир, де він 1063 р. і помер. Тож 1036 р. усі колишні володіння Володимира, крім Полоцької землі, опинилися під владою його сина Ярослава. Аби знову зібрати їх докупи, йому знадобився 21 рік.

* * *

Якщо й говорити про «Золоту добу» історії Русі, то це про останні 18 років правління Ярослава. Припинення усобиць мало наслідком зовнішньополітичні успіхи, амбітну будівельну програму та злет культури в самій Русі.

1025 р. невдовзі після власної коронації помер Болеслав І. Наразі вже у Польщі спалахнула усобиця, антихристиянські повстання, неврожаї та епідемії. Цим не міг не скористатися Ярослав, який спочатку за допомогою Мстислава, а потім й самотужки спромігся повернути втрачені за сім років до того прикордонні землі — Червенські гради, Белз та Перемишль. Втім, невдовзі Ярослав примирився з поляками. Коли за допомогою германського імператора Генріха III польський престол захопив онук Болеслава Казимир І, Ярослав видав за нього Марію-Добронєгу (інколи Доброгнєва), ймовірно, його сестру, судячи з віку від шлюбу Володимира з Анною. Казимир визнав встановлений Ярославом кордон, а руські дружини допомогли повернути під його владу Мазовію.

Ще більш гучною була перемога Ярослава над печенігами. 1036 р., поки Ярослав у Новгороді ставив новим князем свого сина Володимира та єпископом Жидяту, вони усією ордою обложили Київ. Стрімким маршем Володимир дістався Києва та, об’єднавши київську та новгородську дружини, вщент розгромив печенігів на полі на місці сучасного Софіївського заповідника та Софіївського майдану. Після цієї перемоги літописець