Читати книгу - "Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна. Русь і походження українців"

Ілюстрації

ІСТОРІЯ БЕЗ ЦЕНЗУРИ

За підтримки

Інституту історії України НАН України Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Українського інституту національної пам’яті

Рекомендовано до друку вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.

• Народи України у найдавнішу добу

• Україна в часи Великого переселення народів: у пошуках слов’ян

• Початки Русі та ранні етапи розвитку держави

• «Золота доба» Русі: від початку XI ст. до смерті Ярослава

Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.

Володимир В’ятрович,

голова Українського інституту

національної пам’яті

Примітки

1

У степах за тих часів існували два основні поховальні ритуали: в одному випадку ховали небіжчиків у ямах («ямники»), в іншому — в катакомбах (відповідно — «катакомбники»).

2

Тобто належними до індоєвропейської мовної сім’ї.

3

Культура названа за першими знахідками, зробленими біля села Сабатинівка на Південному Бузі.

4

«Зрубники» ховали небіжчиків під курганами в поховальних спорудах, зроблених із дерева — звідси й назва.

5

Уперше сліди археологічної культури виявлено у славнозвісному Чорному Лісі — звідси й назва.

6

Докладніше: Г. Казакевич. Східні кельти. — Київ—Вінниця, 2015. — 358 с.

7

Автохтонний — корінний, місцевий. Тут: такі, що вказують на місцеве походження.

8

Топонімічна легенда — легенда, яка пояснює походження певної географічної назви.

9

Гідронім — назва водного об’єкта (річки, озера, моря). Тут — від річок Буг і Полота.

10

Патронім — ім’я, похідне від предка, батька.

11

Полюддя — щорічний зимово-весняний обхід київських князів із дружиною слов’янських племен з метою збору данини.

12

Алани — іраномовний народ, нащадками якого є сучасні осетини. Первісно кочовий народ, який з V ст. н. е. перейшов до осілого способу життя і мешкав на Північному Кавказі.

13

Греки-візантійці від початку так називали Русь, тому сучасна назва Росії (з 1721 р.) є еллінізмом, що зберігся у православній церковній літературі та риториці для позначення земель Київської митрополії.

14

Фема — військово-адміністративна одиниця Візантійської імперії на чолі зі стратигом.

15

Тюркомовний народ булгар у VII ст. розділився: одна частина переселилася у Подунав’я, де заснувала І Болгарське царство, інша — залишалася на Північному Кавказі, але в другій половині VIII ст. зайняла середнє Поволжя (сучасний Татарстан), де їхня держава проіснувала до монгольської навали XIII ст.

16

Держава кочових племен на чолі з племенами «тюрків», яка охоплювала первісно Алтай і Монголію, а до 70-х рр. VI ст. поширилася степами на захід аж до Дніпра. Етнонім «тюрки» дав пізніше назву всій групі споріднених із ними тюркомовних народів.

17

Відомий із джерел лише за тюркським титулом «джабгу / йабгу» молодший брат Тонйабгу кагана, який станом на 20-ті рр. VII ст. очолював західний уділ Західно-тюркського каганату, до якого входили й хозари.

18

Відновлений каганат східних тюрків, які повстали проти Китаю після періоду підкорення 630—679 рр.

19

Боспор візантійського та хозарського періодів практично не мав сільськогосподарської округи й обмежувався містами Керч та Фанагорія (хозарська Таматарха, давньоруська Тмуторокань).

20

Більше відомий слов’янам як св. Кирило — просвітник і творець кириличного алфавіту.

21

Так давньоруські літописи називали кавказькі народи аланів та адигів.

22

Шаскольский