Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"

Чейз завмер і кліпнув, не в змозі швидко стерти з обличчя нетактовний подив.

— Так, звісно. Безперечно. Сподіваюся, так і є.

Фок не міг йому дорікати. Він і сам розумів, що шанси мізерні.

Поліяціянт з турбази попередив сержанта Кінга по рації, і той уже чекав на Фока й Кармен на узліссі бушу. Він був сірий з обличчя, але в рухах відчувався сплеск адреналіну. Коли вони підходили, він помахав рукою і, глянувши на їхні гірські черевики, схвально кивнув.

— Добре. Без таких тут не обійтися. Ходімо.

Він повів їх у буш; Фок і Кармен рушили за ним. За хвилину гамір позаду стих, а їх огорнула густа тиша. Фок помітив поліційну стрічку, що майоріла на дереві, показуючи дорогу. Під ногами ледве виднілася стежка — вона вгадувалася здебільшого завдяки прим’ятостям, що лишилися від черевиків, які нещодавно тут пройшли.

— То як ви нарешті розшукали це місце? — запитав Фок.

Тут вони були самі, але Кінг стишив голос.

— Подзвонив в’язень з Барвону[1] і дав підказку. Він з банди байкерів, цілий шлейф злочинів, а сидіти, видко, набридло. Почувши в новинах, що ми шукаємо колибу, він вирішив поторгуватися. Каже, мав кількох приятелів, які іноді продавали Семові Ковачу наркотики.

— Справді?

— Він каже, Сем любив похизуватися своїм татусем: похвалявся, що знає таке, чого не знає поліція, в такому дусі. Сем двічі водив їх сюди, — Кінг кивнув на вузеньку стежку в них під ногами. — Байкер не був точно певен, де це, але знав про Північну трасу й ще декілька орієнтирів — там трохи далі є ущелина, — тож ми змогли звузити коло пошуків. Він певен, що має ще інформацію. Просто зараз він разом з адвокатом намагається укласти угоду.

— А ви вірите йому щодо Ковача? — запитала Кармен. — Не може так бути, що він просто колись випадково набрів на це місце, а тепер намагається прикрасити історію?

— Так, віримо, — зітхнув Кінг. На мить затнувся. — Ми знайшли людські рештки.

Запала тиша. Фок перевів на нього погляд.

— Чиї?

— Гарне питання.

— Не Алісині?

— Ні, — похитав головою Кінг. — Безперечно, ні. Занадто давні. Там є ще дещо цікаве — самі побачите, — але її слідів поки що немає.

— Господи, — зронила Кармен, — що там сталося?

У глибині бушу сміялися й кричали невидимі кукабари.

— Ще одне гарне питання.

День 3. Ніч суботи

Бет почула виляск, із яким її рука врізалася в Алісину вилицю, за мить до того, як долоню затопив біль. Здавалося, колибою прокотилася луна, а рука пекла від болю.

Якусь хвилю Бет здавалося, що вони ще балансують на тонкій межі, коли їй — їм обом — ще можна відступити. Вибачитися. Потиснути руки. Повернувшись додому, написати скаргу у відділ кадрів. А потім за вікном зірвався вітер, з Алісиної глотки вихопився здушений сердитий звук — і раптом вони обидві хитнулися й упали. Коли здійнявся галас, від линув, здавалося, з усіх кутків приміщення.

Бет відчула, як Аліса схопила її за волосся й потягнула її голову вниз. Бет втратила рівновагу та врізалася плечем у підлогу. Від важкого падіння з неї аж вибило дух. Дві руки втиснули її обличчя в підлогу, й Бет відчула під щокою колючий пісок, а в роті — затхлий присмак вогкості. Хтось тиснув на Бет. Аліса. Хто ще це може бути? Зблизька Бет занюхала легкий запах тіла, й у підсвідомості знайшлося місце для подиву. Здавалося, Аліса належить до людей, які ніколи не пітніють. Бет спробувала відбиватися, але руки в неї були затиснені під незручним кутом, отож вона заборсалася, чіпляючись за одяг, та пальці ковзали дорогою водонепроникною тканиною.

Тут вона відчула, що її хтось тягне, й інша пара рук спробувала розборонити їх з Алісою. Брі.

— Геть від неї!

Бет не була впевнена, до кого сестра звертається. Вона спробувала випручатися, аж тут Брі, втративши рівновагу, з гуркотом гримнулася на них. Трійця важко перекотилася та втелющилася в ніжку столу, й той, скреготнувши, поїхав по підлозі. Різко кудись врізався — і хтось на тому кінці кімнати зойкнув від болю. Бет спробувала сісти, але рука у волоссі знову потягнула її вниз. Голова з такою силою гепнулася об підлогу, що зі шлунка в горло піднялася хвиля нудоти. В темряві затанцювали білі іскри, й Бет відчула, як під вагою рук, що вчепилися в неї, вона обм’якла.

Розділ 21

Що далі просувалися, то важче було знаходити стежку. За годину вона, перетнувши струмок, майже зовсім зникла, а коли знову з’явилася, то несподівано звернула до крутого спуску в ущелину, про яку згадував Кінг. Стрункі шереги однаковісіньких дерев створювали оптичні ілюзії, й Фок відчував дедалі більшу вдячність за де-не-де розвішану поліційну стрічку. Не хотілося б йому долати цей шлях на самоті. Тут так і тягнуло зійти на манівці.

Побачивши серед навколишнього бушу жовтогарячі плями, Фок відчув полегшення. Шукачі. Отже, вже близько. Немов у відповідь, дерева помалу розступилися, і ще за кілька кроків він опинився на галявинці.

Посередині, оточена поліційною стрічкою і блиском світловідбивних курток поліції, стояла колиба, приземкувата й похмура.

Вона непогано була закамуфльована серед приглушених барв бушу й видавалася навмисно усамітненою. Від порожніх вікон до непривітно перехняблених дверей, вона відгонила відчаєм. Фок чув поруч дихання Кармен, а ще чув, як навколо шурхотять і гойдаються дерева. Над галявиною пролетів вітер, і колиба зарипіла.

Фок повільно розвернувся по колу. Буш підступав зусібіч, і поодинокі жовтогарячі плями шукачів заледве було видно серед дерев. Мабуть, якщо дивитися не під тим кутом, колибу взагалі неможливо розгледіти. Жінкам пощастило на неї натрапити. Чи не пощастило, подумав він.

Біля колиби стояв на варті поліціянт, а трохи далі — ще один. В обох під ногами лежали поліетиленові плівки, якими щось було накрито. Обидві плівки трохи провалилися посередині, але неможливо було вгадати, що ховається під ними.

Фок глянув на Кінга.

— Лорен казала, вони знайшли скелет собаки.

— Так, він отам, — указав Кінг на одну з плівок, меншу й розташовану ближче. Він зітхнув. — А другий скелет не собачий. Експерти вже їдуть.

У них на очах кутик ближчої плівки загнувся від вітру. Вартовий нахилився поправити, але Фок устиг помітити неглибоку канаву. Він спробував уявити, як почувалися тут жінки,