Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

Глава 28

Обшукати три п’ятикімнатні апартаменти та вісім кімнат, не знаючи точно, що шукаєш, вже саме по собі – ще те завдання! А Ілберту Смартісу та його людям, до того ж доводилося працювати ще й за умов жорсткого й абсолютно недостатнього ліміту часу.

Ілберту дуже хотілося почати з апартаментів Жордана та Лукреції, щоб зрозуміти, чому вони у собі такі впевнені, але безпека дівчат була насамперед.

Втім, через годину копання у сукнях, прикрасах, склянках з усілякими косметичними зіллями та іншим дріб’язком, без якої дівчата не уявляють свого життя, він вже не був у цьому такий впевнений.

Цього добра виявилося стільки, що він серйозно почав подумувати про те, що поквапилися вони: почекай вони з обшуком ще день-другий, і суконь, і прикрас, і склянок, як і інших дрібниць, які терміново треба було б перевірити на магічний фон, поменшало б!

– Камені на усіх сукнях перевірили? – уточнив він, вказавши на цілий батальйон суконь, корсет кожної з яких був прикрашений розсипом дрібних каменів.

– Якби ж то… – подаючи своєму колезі чергову сукню на перевірку й забираючи в нього перевірену, з тугою в голосі обізвався Сіллі.

– А швидше ніяк не можна? – буркотливо поцікавився Ілберт, який зі своєю ділянкою роботи вже якраз закінчував.

– Чому ж не можна, можна, звичайно, – лукаво посміхнувшись, кивнув маг, що сканував каміння, – є навіть цілих два способи. Один швидкий, але не надійний, а другий і швидкий, і надійний.

– І чому ж ми ними не користуємося, Фарте, – з натиском на ім’я підлеглого, роздратовано поцікавився Ілберт.

– Тому що перший спосіб не сподобається вам, бо він не точний, а другий – дівчатам, оскільки їм, як я підозрюю, дуже дорогі їхні сукні! – реготнув Фарт. – Але, якщо ви, шеф, не проти, то я прямо зараз…

– Ти прямо зараз по вухах отримаєш, розумник! – роздратовано гаркнув шеф.

Він тут з останніх сил стримується, щоб не згребти усе до купи й не відправити у топку, а він зі своїм «якщо ви, шеф, не проти, то я…». От вже ж, спокусник демонів!

– Та я ж пожартував, шефе, – образився Фарт. – Хіба ж не зрозуміло?

«Пожартував він! А от я цілком серйозно над цим міркую і ледве себе стримую!» – подумки пробурчав Ілберт, вкотре глянувши на настінний годинник. Той у свою чергу подивився на нього і... підленько так, явно знущаючись, переступив хвилинною стрілкою з десятої ранку на п’яту хвилину одинадцятої.

Ілберт не втримався й скорчив йому звірячу гримасу.

Годинник прийняв його за божевільного, про що відразу ж і повідомив. Десять разів.

– Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

Не те щоб головний імперський дізнавач образився, але... думка відправити у топку хоча б оцей годинник, промайнула. Однак, оскільки його вже перевірили й нічого у ньому не виявили, а Ілберт Смартіс був хоча і злим, але справедливим співробітником таємної канцелярії, годиннику пощастило і його крикливо-зухвала поведінка щодо уповноваженої карати та милувати важливої столичної шишки, залишилася безкарною.

– Сіллі, до речі, а що там із журналами? Я сподіваюся, ти встиг хоча б якусь частину з них переглянути? – запитав Ілберт, відвівши апатично-індиферентний погляд від годинника. Принаймні він дуже постарався, щоб його погляд був саме таким.

– Встиг, – знімаючи з вішалки особливо щедро розшиту камінням сукню, кивнув Сіллі. – Боги, вона ж ніяк не менше центнера важить? Як вони це носять?

– Встиг і-і-і?.. – нетерпляче уточнив Ілберт.

– І дещо знайшов, – самовдоволено посміхнувшись, відповів юний геній. І знову замовк. Тому що тканина сукні під його пальцями раптом ніби завібрувала.

– І-і-і? ... – Знов нетерпляче уточнив головний дізнавач й незадоволено рикнув: – Сіллі, ти знущаєшся з мене?! Чому я мушу витягати з тебе кожне слово лещатами?!

– Шефе, я, здається, щось знайшов! – сам не розуміючи чому, різко перейшовши на шепіт, побожно промовив Сіллі, з голови якого миттєво зникли усі думки про журнал.

Ілберт закотив очі до стелі й благаюче попросив: «Святі небеса дайте мені витримки, або зараз у цьому замку стане на один труп більше! Цього разу чоловічий, для різноманітності!».

– Це я вже зрозумів, Сіллі! – роздратовано процідив він крізь зуби. – І тепер прошу тебе, будь ласка, будь такий люб’язний, нарешті, розкажи вже мені, ЩО ТАКЕ ти в них знайшов! – перебільшено ввічливим тоном, уїдливо попросив він.

– Ось цю сукню, – чесно повідомив Сіллі.

Почувши це, головний дізнавач, мимоволі видав звіриний рик і так само мимоволі зробив у напрямку свого підлеглого перший... ні, не крок, а СТРИБОК, побачивши який самий найсильніший з ватажків левових прайдів, плакав б від заздрощів. На щастя, перш ніж він встиг вчепитися у вухо юному генію, який, як він думав, відверто знущався з нього, той встиг домовити, що ще він знайшов:

– Воно ніби вібрує…

– Дай сюди, – відразу ж зацікавлено відреагував Фарт, простягнувши при цьому до сукні руки. І тут же, зі словами: «Твою ж-ж-ж-шшшш!...» відсмикнув.

Це ж саме у ту ж саму секунду зробив і Сіллі, щиро сподіваючись при цьому, що яке б страшне прокляття не було накладене на сукню, накладений на нього шефом захист від магічного впливу виявився досить потужним, щоб він зміг відбутися лише легким переляком.

– Сіллі! Далі! Далі відійди! – скомандував головний імперський дізнавач, і як тільки Сіллі, зробивши сальто назад, відстрибнув від сукні ще на кілька метрів, накинув на сукню перший шар огороджучої захисної сіті. Потім другий та третій, упакувавши тим самим сукню у щось на зразок м’якого, прозорого кокону величезного павука.

– Достатньо? Чи ще? – подивившись на Фарта, поцікавився він.

– Накинь ще пару шарів, щоб вже напевно, – порадив той. – Сильна погань, а я без захисту, через це не зміг перевірити, що з себе представляє плетіння й наскільки воно стійке. Най його! Я тут над кожним камінчиком тремчу, спеціально захист не активував, щоб не пропустити навіть найменшу еманацію магії! І це ж треба! Ледве не пропустив цілу магі-бомбу!