Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

— Ну що ви, Каріно, перестаньте, — поспішає заспокоїти мене Марк. Схоже, він тут єдиний, у кого прокинулися залишки совісті. — Ніхто не вважає вас злодійкою.

— То ж так, усього лише закоханою дурепою, — поблажливо киває Бос і пояснює здивованому татусеві: — У дівчини в спальні на весь зріст висить постер із Марком. Досить пошарпаний.

— Йому три роки, — ствердно киваю, — я вболівала за Марка. Не знала, що це злочин. А тепер якщо у вас більше немає до мене запитань, я з вашого дозволу піду.

— Зачекайте, Каро, не йдіть, — Марк хапає мене за руку, — залишіться з нами. Будьте гостею на моєму весіллі, я вас запрошую. Посидимо в ресторані, без музики і танців. А ви розповісте мені про брата...

Цікаво, він наді мною знущається? Ні, справді. Холоднокровно запрошує на весілля і думає, що я погоджуся?

Уважно вдивляюся в його обличчя, намагаючись побачити хоч якісь ознаки насмішки. Але сині як море очі дивляться без жодного натяку на глузування. Його погляд не виражає нічого, крім відчайдушного очікування.

— Дякую вам, пане Громов, — розтягую слова, щоб голос звучав рівно, не скочуючись в істерику, — але я навряд чи зможу розповісти про вашого брата більше, ніж ви зможете прочитати в інтернеті. Прийміть мої щирі вітання з одруженням.

Насилу стримуюся, щоб не дати йому ляпаса, і видираю руку з холодних долонь. Дивно, а раніше вони в нього завжди були гарячими.

— Всього найкращого, панове, — розвертаюся на сто вісімдесят градусів, відштовхую Квадратну Щелепу та йду геть доріжкою. Спиною відчуваю, як здивовані погляди дружно спрямовуються мені вслід.

На ходу розпрямляю плечі й піднімаю голову. Нехай сльози застилають очі, я не буду їх витирати. Ніхто не повинен бачити, як мені боляче.

Ніхто, крім Марка. Але Марк мовчатиме, дідові мільярди для нього виявилися важливішими за наш затишний будинок і наших дітей. А значить ніхто ні про що не дізнається.