Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

12.2

— Ти знову переплутала кімнату? — я додаю до питання добрячу порцію іронії, щоб приховати своє здивування. Ця дівчина чи то настільки нахабна, чи то надто ризикова для того, щоб настільки прямолінійно та відверто порушувати наказ Темного Лорда.

— Ні, — невинно відповідає новенька. — Я навмисне прийшла. Це ж ваша кімната?

— Ні, це покої Темного Лорда, — з цими словами я спокійно йду до крісел біля каміну. Дівчина з цікавістю за мною спостерігає, і мені доводиться докласти зусиль, аби поводитися природно. Не звикла я ходити оголеною під настільки пильним поглядом.

— А чому тоді ви тут? — продовжує допитуватись мала нахаба.

— Тому що я — його наложниця.

Акуратно розкладаю своє вбрання по спинці крісла. Хоч місцева тканина й має дивовижну здатність не зминатися за будь-яких обставин — мені потрібно чимось зайняти руки. Бо схоже, що дівчина поки що покидати ліжко не збирається.

— Тож, що ти тут робиш? — додаю я, розклавши своє вбрання і повертаючись до новенької. Складаю руки на грудях, іронічно дивлюся на неї, даючи зрозуміти, що вона тут — не надто бажана гостя.

— Ну… — схоже, вона таки розуміє натяк, тому що повільно стягує з себе ковдру, спускає ноги та торкається ними підлоги, хоч і продовжує сидіти на ліжку. — Мені стало самотньо, ось я і вирішила навідатися до вас. Щоб спитати що тут і як. Я тут всього другий день і не розумію, що коїться…

Останні слова дівчина промовляє настільки тихо і розгублено, що мені знову стає її шкода. Але втома і слабкість беруть своє, тому я просто прямую до ліжка з іншого — ближчого до мене — боку, відкидаю ковдру і лягаю. 

— Що тут коїться… — задумливо промовляю при цьому, — божевілля якесь, ось що я можу сказати.

— Та це я вже зрозуміла. Та тітонька… Айна, здається, вона якась дивна, — чомусь ці слова дівчина промовляє пошепки. Схоже, дух замку поки що не розповідала про себе.

— Так, дивна, — погоджуюсь я. — Але ти звикнеш…

…якщо доживеш — додаю подумки, але вголос цього не кажу.

— А ви тут давно? — продовжує допитуватись новенька.

— Кілька тижнів, — ухильна відповідь дозволяє мені не надто замислюватися над тим, скільки насправді часу я вже тут. Замість цього ставлю зустрічне питання: — Як ти сюди потрапила?

— Темний Лорд забрав, — дівчина зітхає, але внутрішнє чуття чомусь підказує мені, що якось це не надто щиро пролунало. — Бовкнула по дурості, що краще хай він мене забере, ніж я ляжу під того старого…

Вона осікається та відвертається від мене. Що ж, можна сказати, я надто добре її розумію.

— Мене теж хотіли насильно видати заміж, така сама історія, — тепер вже мало не зітхаю я. Дівчина напружено зиркає на мене через плече.

— Та якби ж то заміж. Заміжжя — це свято та офеце… офеці… Загалом, визнані  перед людьми та Пресвятою Дівою чоловік та дружина. А любов — то таке… Можна й звикнути, — тихо промовляє вона. — А мене братець просто вирішив підкласти від одного дідугана, аби той замість нього віддав борг. Казала ж цьому йолопу, щоб не сідав за карти, обдеруть що ту липку…

Дівчина знову зітхає. Я ж знову відчуваю до неї співчуття та внутрішньо здригаюсь від думки про те, наскільки це низько — віддавати борги за кошт інших. Особливо, якщо мова йде не про гроші.

— І ти таким чином вирішила втекти… — підсумовую я. Новенька мовчки киває та трохи розслаблюється, не вловивши в моєму тоні осуду — лише співчуття. — Скільки тобі років?

— Вісімнадцять, — схоже, на моєму обличчі відбилася недовіра, тому що дівчина поквапом додає: — Виповнилося на днях.

Отже, якщо не бреше, то зовсім молоденька, але вже не підліток. Це трохи заспокоює мою совість, але натомість серце знову дряпають пазурці ревнощів.

— Просто я в дитинстві часто хворіла, от і… — новенька ніяково усміхається, кидаючи красномовний погляд на власні груди. Точніше — на їхню відсутність. — Мені всі кажуть, що я виглядаю молодшою, братець часто цим користувався…

Вона знову похмурніє та відвертається.

— Для чого? — обережно питаю я.

— Для… всякого.

Цікавість, пробуджена розмовою, потроху поступається втомі та сонливості, тому я вирішую, що все добре в міру. 

— Слухай, мені треба відпочити, — мені навіть не доводиться вдавати втомленість, бо і без цього вона потроху огортає мене важкою ковдрою, заважаючи говорити. — Тому йди до себе. І моя тобі добра порада — постарайся не порушувати заборон Темного Лорда хоча б протягом першого тижня.

Дівчина знову повертається до мене.

— А якщо він не помітить? — змовницьки шепче вона.

— Помітить. Або дізнається від Айни. Вона йому служить, — сил на довгі пояснення в мене вже просто немає. — Не зли його, інакше він просто тебе вб'є.

Новенька прикушує губу і кидає на мене довгий задумливий погляд, але вже за кілька секунд нарешті встає з ліжка. Іа мить до того, як дівчина відвертається від мене, на її обличчі я помічаю усмішку. Хитру. Ніби вона щось замислила.

Не подобається мені це. Але сил вистачає лише на те, щоб поглядом простежити за наложницею, що майже нечутними кроками пересікає кімнату та виходить до передпокою. Не надто вихована дівчина — ні спасибі тобі, ні до побачення… Втім, і сама я — молодець, навіть імені її не спитала.

Подумки відмахнувшись від цих думок, я нарешті поринаю у довгоочікуваний глибокий сон. Щиро сподіваючись, що не побачу новеньку поряд із собою, коли прокинусь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно