Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- Не втомився, - рішуче заявив я, - і дуже хочу ще потренуватися.

Дірас посміхнувся.

- Тоді приступай.

Я із задоволенням сів на землю, поклав долоні на твердий і втоптаний ґрунт. Заплющив очі і як минулого разу почав згадувати рідне село, тільки цього разу намагався сильно не захоплюватися спогадами про дім. Через хвилину я почав відчувати, як невелика ділянка землі переді мною змінюється. Розплющив очі, щоб упевнитися в тому, що у мене виходить саме село, а не один будинок. Усе йшло як треба. Уже не заплющуючи очей, я продовжував потихеньку "вирощувати" земляні будиночки.

В той самий час за спиною пролунали квапливі кроки. Мені вже не потрібно було обертатися, щоб зрозуміти, хто до нас іде. Відтоді, як Дірас розповів мені про різні джерела магії та навчив від неї захищатися, у мене почало виходити відчувати магів на відстані, розрізняти їх між собою, ну і, звісно, відрізняти від звичайних людей. Ось і зараз я чітко розумів, що до нас практично біжить через весь двір Тайлор. Важко дихаючи, він зупинився біля Діраса.

- Доброго вечора, учителю, - ввічливо привітався він.

Я старанно займався виконанням завдання, але при цьому дуже уважно слухав їхню розмову.

- Доброго, Тайлоре, - відповів Дірас. - Щось сталося?

- Так... тобто ні. Точніше нічого поганого, але дещо важливе. Ми не могли б відійти?

- Думаю, в цьому немає потреби, - твердо відповів чоловік.

Тайлор більше не став тягнути та неголосно заявив:

- Учителю, я відчув нового мага.

- Чудово, - стримано відповів Дірас. - Де?

- Знову в Піреті.

У мене чомусь дуже швидко заколотилося серце. Здавалося б, яке мені діло до того, що ще один юний маг потрапить сюди. Він, так само як і ми, частково втратить свободу, проте навчиться керувати своєю силою, дізнається багато нового, а найголовніше буде в безпеці. Усе ж, попри це, мені було дуже шкода зовсім не знайомої мені людини. Хотілося негайно схопитися, набути тіло дракона і мчати в столицю, щоб відшукати нового мага і ретельно заховати його, а разом з тим і себе, від Тайлора.

- Столиця притягує молодих магів, - Дірас усміхнувся. - Що ж, іди та накажи приготувати на ранок корабель.

- Слухаюся вчитель.

Тайлор так само квапливо залишив заднє подвір'я, а Дірас підійшов до мене й уважно глянув на те, що мені вдалося створити.

- Не дуже схоже на місто, але красиво, - усміхнувся Дірас.

Я ж настільки захопився власними переживаннями про незнайомого мені мага, що зовсім перестав стежити за тим, що творю. Побоюючись знову побачити власний дім, я теж глянув на земляний майданчик перед собою. Там стояла точна зменшена копія мене як дракона. Поскаливши зубасту пащу, він дивився мені через плече, саме туди де нещодавно стояв Тайлор. Лапи були напружені, а крила розкриті, ніби він ось-ось злетить.

"Що ж я наробив! - у паніці подумав я. - Може й справді, перетворитися і полетіти якомога далі".

Глибоко зітхнувши, я все ж зумів узяти себе в руки та навіть знайти гідну відповідь. Повільно, щоб не видати тремтіння в голосі, я сказав:

- Ну, ви ж не просили створювати місто. Просто запропонували тренуватися, от я й вирішив зробити дракона.

- А чому такий вибір? - поцікавився Дірас, обходячи кругом земляну статую.

- Ну... - невпевнено протягнув я, швидко вишукуючи потрібну відповідь. - Мені раптом згадалася страшна казка, про дракона, якій краде неслухняних дітей.

Дірас засміявся.

- Чув я цю історію. Злісний маг, живе в зловісному чорному замку. Ночами він перетворюється на дракона і краде дітей, а потім з'їдає їх на вечерю, - він знову посміхнувся. - Що ж, майже правда. Тільки я вас не краду і не їм, а навчаю.

Мені хотілося б посперечатися з тим твердженням, що він нас не краде, оскільки саме це зі мною зробив Тайлор. Але почни я зараз про це розповідати, то вийшла б звичайна скарга і ниття. Тому я просто мовчки кивнув, задовольняючись тим, що моє виправдання чудово спрацювало.

- Що ж, ти сьогодні дуже добре попрацював. Час йти на заслужений відпочинок. Тільки дракона не розвіюй, - квапливо додав Дірас. - В тебе дуже чудова фантазія, він дуже гарний і наче справжній. Якщо ти не проти, я його зараз кам'яним зроблю і накажу поставити в себе в кабінеті.

- Не проти, - злегка очманілим голосом відповів я, відчуваючи як починають червоніти щоки.