Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Я згідно кивнув і приготувався вислухати сьогоднішнє завдання. Дірас зняв з мене браслети та сказав:

- Сьогодні у вас був вельми захопливий і корисний урок. Кожен зміг пізнати іншу сторону магії та мав можливість потренувати свої слабкі сторони. Я ж тобі пропоную спробувати виконати випробування інших, окрім големів і блискавки, бо цими навичками ти поки що не володієш.

- Поки що? - здивовано уточнив я. - Невже я зможу навчитися керувати блискавкою і закликати елементалів?

- Не можу дати точних гарантій, але спробувати можна.

- А ви?.. - я зніяковів і замовк, бо зрозумів, що надто захопився бесідою і, схоже, скоро перейду всякі межі поваги.

Але Дірас анітрохи не образився. Навпаки, посміхнувся і коротко відповів на запитання, яке я засоромився вимовити:

- Я вмію. Отже, приступай. З чого почати обирай сам, послідовність не має жодного значення.

"Сьогодні якийсь день розкриття таємниць", - подумки порадів я. Залишилося відкрити ще кілька, тільки вже власних - наскільки ж добре я володію своїми силами.

Почати я вирішив із найріднішої стихії вогню. Одразу захотілося створити маленького полум'яного дракончика, але здоровий глузд підказував, що краще вибрати звичайного метелика. Дотримуючись поради Тайлора, я прикрив очі, добре собі уявив різноколірного метелика, який пурхає над квітами. Зосередився на образі. Звернувся до стихії вогню. Повільно розплющив очі, але продовжив тримати в голові образ метелика. Склав долоні ківшиком. Обережно, формуючи потрібну мені форму, став відпускати назовні язики полум'я. Вони були яскраві й різноколірні, перепліталися між собою, спалахуючи над моїми пальцями. Незабаром, у сумбурних сполохах стала вгадуватися форма крилатої комахи. Я легенько дмухнув на долоні, змушуючи вогняного метелика вирушити у свій перший політ.

Він злетів, повільно махаючи різноколірними крильцями, з них сипалися на землю маленькі іскорки. Близько хвилини я заворожено спостерігав за своїм творінням, і тільки потім зрозумів, що в мене вийшло виконати завдання, ще й із першого разу. Про що тут же захоплено заявив. Звісно втратив контроль над метеликом, він спалахнув і зник, залишивши після себе лише маленьку хмаринку диму.

- Вийшло, - спокійно підтвердив Дірас, - тільки контроль слабкий. Спробуй ще раз і постарайся не розсіювати увагу, дай метелику політати трохи довше.

Вдруге все вийшло набагато простіше і швидше. Тепер я зробив метелику крильця з чистого блакитного полум'я, а тільце яскраво-червоне. Він пурхав над нами, витончено виписуючи кола, немов танцівниця в яскравій сукні.  

- Сарід, - неголосно окликнув мене Дірас.

- Так учитель? - я повернувся до нього.

- Думаю, з цим завданням ти впорався, - він кивнув на вогняного метелика, що пурхав над моїм плечем. - Я відвернув твою увагу, але ти контроль не втратив. А тепер зніяковів, але метелик усе ще літає, - він усміхнувся. - Приступай до наступного завдання.

- Добре.

Я з великим жалем розвіяв своє вогняне створіння і вирішив спробувати виконати завдання, яке поставили перед Тореном і Рінолом. Підійшов до паличок, що стирчали із землі. Дірас схвально кивнув і дістав із кишені пір'їнку. Але віддавати мені не став, а поклав на розкриту долоню і велів починати.

Усі поради Тайлора засіли в моїй голові добре й надовго, тож це завдання не завдало мені великих труднощів. Тим більше щось подібне я вже робив з листочком, коли вперше показував свої навички. Швидко пристосувавшись до того, щоб покликаний мною вітерець дув спокійно, я спрямував його до долоні Діраса, підхопив пір'їнку і поніс її до тонких вершин дерев'яних паличок. Весела гра, яка сподобалася не тільки мені, а й пустотливій стихії. Ми діяли злагоджено, і тому мені далося все легко.

Не встигло минути й чверті години, як Дірас виголосив чергову похвалу і попросив братися до останнього завдання. Але варто було поглянути на заповнену водою скляну колбу, як весь ентузіазм згас, немов свічка, кинута в цю саму прозору рідину. Від однієї думки, що мені зараз доведеться якось примирити дві протилежності голова йшла обертом. Не потрібно було залишати найскладніше наостанок, але я так сподівався, що на це просто не вистачить часу. Але ж в Орсема вийшло, і я не збираюся давати слабину!

Я рішуче встав перед колбою, подумки ще раз прокручуючи в голові пораду від Тайлора: "відчути стихію так, щоб знайти в ній необхідний елемент і змусити його горіти". Вдивився у воду, в якій відбивалося мерехтіння зірок, наче в ній уже горіла тисяча маленьких вогників. Уявив, як серед них плаває маленька рибка, махає хвостом і плавниками, ворушить зябрами, добуваючи для себе необхідне для дихання повітря. Адже воно там справді було, тепер і я це добре відчув.

Вогонь і вітер - дві перші стихії, що скорилися мені, від того стали улюбленими та навіть, можна сказати, рідними. Скільки разів я пустував у небі під час грози, огортаючи себе холодними потоками дощових крапель. З якою насолодою з розгону пірнав у річку. І навіть просто ніжився в дерев'яній балії, відчуваючи, як вода змиває втому. Із землею в мене склалися особливо складні стосунки, проте, як приємно було пробігтися мокрою від роси травою, впасти на спину й усім тілом відчувати неймовірну силу, що виходить від цієї великої та непорушної стихії, що породила все живе й неживе. Чотири основні стихії тільки на перший погляд, здаються різними та несумісними. Насправді ж, жодна з них не може існувати без іншої, водночас чудово її доповнюючи.

"Гори", - подумки попросив я. І в самій середині холодного водного простору, обмеженого скляною колбою, замерехтів справжній гарячий вогник. Усвідомивши, що в мене вийшло з першого разу, я мало не застрибав на місці від радості. Тільки страх втратити контроль над стихією втримав мене від надмірного прояву емоцій. Єдине, що я собі дозволив, так це розтягнути губи в широкій і задоволеній усмішці.  

- Ти мене сьогодні радуєш, - стримано похвалив Дірас. - Тобі вдалося виконати завдання набагато швидше, ніж передбачалося, тож якщо ти втомився, можемо закінчити урок передчасно, або ж можеш трохи потренуватися із землею.